Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Так, саме на цьому місці. А якщо точніше, то останнє слово, яке ви тоді сказали, було «однак».

— А й справді. Відтоді я постійно про це думав і дійшов висновку, що це «однак» є дуже важливим «однак». Простіше кажучи, те, що я з'ясував чи, радше, думав, що з'ясував, виявилося нічого не вартим. Я, як ніколи, далекий від розгадки цієї справи. Втім, я можу розказати вам те, що знаю напевне. Пам'ятаєте, я вам говорив, наскільки мене вразили свідчення в суді одного з докторів? Тож я вирішив, що спочатку спробую вивідати в цього доктора щось конкретніше й доступніше моєму розумінню. Так чи інакше, мені вдалося з ним познайомитися, і він запросив мене до себе.

Доктор виявився добрим, привітним чоловіком, доволі молодим і геть не схожим на типового лікаря; він почав розмову, спочатку пригостивши мене віскі та сигарами. Я вважав, що не варто довго ходити довкола, і сказав йому, що деякі його свідчення у справі Гарлесдена видалися мені доволі дивними. Я простягнув йому надрукований у газеті репортаж із зали суду з підкресленими реченнями, які я сприйняв як неоднозначні. Глянувши на ту статтю, він звів на мене здивований погляд.

— То вони здалися вам дивними? — спитав він. — Що ж, не забувайте, що сама справа Гарлесдена була доволі неординарною. Навіть більше, гадаю, я можу з цілковитою впевненістю сказати, що в дечому вона була унікальною... доволі таки унікальною.

— Безумовно, — відповів я, — саме тому вона мене так зацікавила, і я хочу якомога більше про неї дізнатися. На моє переконання, якщо хтось і зможе поділитися зі мною якоюсь інформацією, то це ви. Що ви думаєте про цю справу?

Доктора дещо спантеличило таке пряме запитання.

— Що ж, — відповів він, — оскільки, як на мене, вами рухає проста цікавість, думаю, я можу поділитися з вами своїми міркуваннями стосовно тієї справи. Отже, містере Дайсоне, якщо ви хочете знати мою думку, то вона така: я вважаю, що доктор Блек убив свою дружину.

— Але ж вердикт, — перебив я, — вердикт виголосили згідно з вашими свідченнями.

— Це правда; вердикт виголосили згідно зі свідченнями як мого колеги, так і моїх власних, і, гадаю, що в цій ситуації присяжні діяли дуже розсудливо. Правду кажучи, я навіть не знаю, яким іншим чином вони могли діяти. Але майте на увазі, я не зрікаюся своїх слів. Я маю ще дещо вам сказати: мене не дивує вчинок Блека, а у мене немає жодних сумнівів в тому, що він убив свою дружину. Гадаю, були деякі обставини, які його виправдовують.

— Виправдовують! Як таке може бути? — вигукнув я. А тепер уявіть собі моє здивування, коли я почув його відповідь. Доктор розвернув своє крісло і, перш ніж відповісти, якусь мить дивився на мене пильним поглядом.

— Можу припустити, ви не належите до науковців? Що ж, тоді не бачу сенсу вдаватися в деталі. Особисто я завжди виступав проти будь-яких намагань поєднати фізіологію з психологією. Гадаю, обидві науки страждали б через такий союз. Мені, як фахівцю, краще за інших видно безодню між ними, ту бездонну прірву, що відділяє світ свідомості від сфери матеріального. Ми знаємо, що будь-яка зміна у свідомості має своїм наслідком перегрупування молекул у сірій речовині — і нічого більше. Нам не відомо який між ними зв'язок, чому вони з'єднуються таким чи таким чином, і, як вважає більшість учених, цього ми ніколи не дізнаємося. А проте скажу вам, що під час розтину я, стоячи зі скальпелем у руках, всупереч усім теоріям був переконаний в тому, що переді мною лежить щось аж ніж не схоже на мозок мертвої жінки та й взагалі — людини. Звісно, я бачив її обличчя, але застигле, позбавлене будь-яких емоцій. Безумовно, колись воно було вродливим, але, правду кажучи, я б за жодні гроші світу — ані за тисячу гіней, ані за дві — не глянув би в те обличчя, коли в очах жінки ще горіло життя.

— Шановний докторе, — промовив я, — ваші слова мене страшенно зацікавили. Ви кажете, той мозок не належав людині. А кому ж тоді?

— Дияволу, — сказав він доволі спокійним тоном, і жодний м'яз на його обличчі не сіпнувся. — Цей мозок належав дияволу, — повторив він, — і я не маю жодних сумнівів у тому, що Блек знайшов спосіб покінчити з ним. Я його не засуджую за скоєне. Хай би ким була місіс Блек, її не можна було залишати в цьому світі. У вас є ще якісь запитання? Немає? Тоді на все добре.