Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Відтоді, як Селісбері повернувся у товариство своїх зелених крісел, спливло багато годин, а Дайсон усе так само непорушно сидів за письмовим столом — чистим втіленням японської романтики, — викурюючи одну за одною люльки та розмірковуючи над історією свого приятеля. Його вабила химерність рядків, що так сильно дратували Селісбері, й час від часу він брав до рук папірця і вчитувався у написані там слова, особливо вдумливо — у той дивний віршик. Він вирішив, що то був якийсь символ, якийсь знак, а не шифр, а жінка, що пожбурила його, скоріш за все й гадки не мала про його значення. Вона була всього лише посередником того «Сема», якого осипала прокльонами і лаяла, а він, своєю чергою, був посередником когось невідомого. Можливо того, хто у записці був позначений літерою «К», кому довелося поїхати до Франції навідати своїх друзів. Але що означає «Треверс Хендел С.»? Тут, очевидно, крився корінь загадки, але навіть тютюн штату Вірджинія не в змозі був підштовхнути до її розгадки. Справа виглядала майже безнадійною, але Дайсон вважав себе Веллінгтоном[26] таємниць і пішов спати переконаний, що рано чи пізно він вийде на правильну стежку. Наступні кілька днів він був цілком поглинутий своїми літературними потугами, які найближчі Дайсонові друзі вважали таким собі загадковим дійством, даремно вишукуючи на привокзальних ятках твір, що мав постати як результат багатьох годин, проведених за японським письмовим столом у товаристві люльки, набитої міцним тютюном, і чашки чорного чаю. Щоб не обманювати їхніх сподівань, Дайсон на чотири дні зачинився у себе в кімнаті, і яким же великим було його полегшення, коли, відклавши вбік перо, він вийшов на вулицю, щоб трохи перепочити та ковтнути свіжого повітря. Поволі почали загорятися газові ліхтарі, вулицями розлітався п'ятий випуск вечірньої газети, і Дайсон у пошуках спокою звернув із галасливої Стренд, прямуючи на північний захід. Зовсім скоро він опинився на вулицях, де відлунювали лише його кроки і, переходячи нову широку дорогу, все ще притримуючись вибраного напрямку, Дайсон незабаром зрозумів, що забрів у самі нетрища Сохо. Тут теж вирувало життя: перехожих зваблювали непристойно низькими цінами на найрізноманітніші товари; у повітрі витали аромати сирів, оливкової олії та соковитих сосисок, а в сусідній крамниці була доступна чи не вся паризька преса. Посередині проїжджої частини дороги туди-сюди неквапливо прогулювалися представники дивовижного різноманіття народів, адже екіпажі не ризикували заїздити в цей район; а з усіх вікон усіх поверхів виглядали мешканці будинків, із цікавістю споглядаючи сцени вуличного життя. Дайсон повільно йшов, проштовхуючись крізь натовп на тротуарі й дослухаючись до багатоголосся французької, німецької, італійської та англійської мов, зрідка поглядаючи на вітрини крамниць із рівними шерегами пляшок; він уже майже дійшов до кінця вулиці, коли його увагу привернула крамничка на розі, що вирізнялася з-поміж сусідніх магазинчиків і була типовою для кварталу бідняків — суто англійська крамниця. Тут продавали тютюн та солодощі, дешеві люльки з глини та дерева вишні; зошити і підставки для ручок вартістю в один пенні тіснилися, змагаючись за першість зі збірками текстів комедійних пісень, а сяк-так ілюстровані газети для дітей усім своїм виглядом показували, що вони мають цілковите право займати місце поміж серйозних вечірніх газет, сторінки яких тріпотіли біля входу. Прочитавши напис над дверима, Дайсон, що стояв біля водостічного жолоба, застиг як укопаний, не в змозі зрушити з місця, мов людина, що зробила раптове відкриття. Крамниця називалася «Треверс». Дайсон ще раз подивився на вивіску, перевів погляд на стіну, і просто над ліхтарним стовпом, що стояв на розі вулиці, він угледів виведені білою фарбою на блакитному тлі слова: «Хендел-стріт, західно-центральний поштовий район Лондона». Нижче виднівся той самий напис, тільки вже геть вицвілий. Він задоволено зітхнув і, більше не зволікаючи, сміливо зайшов до крамниці, де за прилавком сидів товстий круглолиций чолов'яга. Той підвівся, з деяким здивуванням відповівши на пильний погляд відвідувача, і мовив заяложену фразу:

— Чим можу допомогти, сер?

Дайсону подобалась уся ця ситуація і здивування на обличчі чоловіка. Він обережно поставив свою тростину біля прилавка і, нахилившись над ним, повільно й виразно проказав:

«Один раз навколо трави, двічі — навколо дівчини-краси, тричі — навколо дерева клена».

Дайсон сподівався, що ці слова справлять на чоловіка враження, і він не розчарувався. Продавець усякої всячини почав, мов та риба, викинута на берег, жадібно ковтати ротом повітря, а тоді, зіпершись на прилавок, щоб не впасти, хрипло забурмотів тремтячим голосом:

— Чи не могли б ви, сер, ще раз повторити? Я, здається, не зовсім вас зрозумів.

— Шановний сер, я не збираюся цього робити. Ви чудово почули, що саме я сказав. Бачу, у вашій крамниці є годинник — поза сумнівом, чудовий хронометр. Тому я даю вам хвилину за вашим годинником.