Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Помацавши у кишенях свого жилета, він витягнув маленьку блискучу монетку і поклав її на стіл. Вона виблискувала під лампою променистим сяйвом рідкісного старовинного золота, а зображення та літери постали на поверхні чітким та бездоганним рельєфом, наче її щойно викарбували. Двоє чоловіків схилилися над монеткою, і Філіпс взяв її до рук, щоб ближче роздивитися.

«Імп. Тиберіус Цезар Авґуст» — прочитав він напис і, перевернувши монету, аж завмер від здивування, а тоді повернувся до Дайсона із виразом торжества на обличчі.

— Ви хоч уявляєте, на що натрапили? — запитав він.

— Вочевидь, на якусь старовинну золоту монету, — спокійно відповів Дайсон.

— Ще б пак! Це золотий Тиберія. Ні, не так. Ви знайшли того самого золотого Тиберія. Погляньте на звороті.

Дайсон придивився і побачив на монеті зображення фавна у воді поміж очерету. Його чіткі риси обличчя виділялися тонким контуром. То було прекрасне й водночас страхітливе обличчя, яке нагадало Дайсону легенду про хлопчика та його друга дитинства, який зростав і мужнів разом із ним, поки в повітрі не повис різкий запах козла.

— Так, — врешті мовив він, — цікава монета. Вам щось відомо про неї?

— Ага, дещо я про неї таки знаю. Це одна з-поміж небагатьох історичних пам'яток, які дійшли до наших днів. Про неї, як про таємничий скарб, побутує безліч історій. Цілий цикл легенд присвячено одній маленькій монетці. За однією з них, вона була частиною спеціальної серії монет, які наказав викарбувати Тиберій на ознаменування здобутої ним великої воєнної перемоги. Бачите напис на звороті: «Victoria». Кажуть, що через якусь прикру випадковість усі монети потрапили до тигля, вціліла тільки одна із них. Відтак вона виблискує в історії та легендах, то тут; то там виринаючи — раз на сотню літ — і знову ховаючись. Якось на неї натрапив один італійський гуманіст, і відтоді вона то губиться, то знаходиться. Про неї ніхто не чув ще з далекого 1727 року, коли одного разу такий собі Джошуа Бьорд, турецький купець, привіз її додому з Алеппо, а через місяць після того, як він показав її одному колекціонеру, зник безвісти, а разом із ним монета. І ось вона тут!

А після паузи додав:

— Заховайте її назад до кишені, Дайсоне. На вашому місці я б ні перед ким нею не вихвалявся. А щодо мене, то я триматиму язика за зубами. Скажіть, хтось із тих двох чоловіків вас бачив?

— Думаю, що ні. Не думаю, що той, перший, який прожогом вискочив з темного провулку, взагалі бодай щось бачив, і я впевнений, що другий теж не міг мене помітити.

— Та й ви не особливо їх роздивилися. Як гадаєте, ви б упізнали когось із них, якби завтра випадково зустріли на вулиці?

— Навряд чи. Як я вже казав, вулиця була тьмяно освітлена, а вони бігли стрімголов.

Якийсь час двоє чоловіків сиділи мовчки, кожен сплітаючи в голові образи тієї дивної пригоди, але потяг до незвичного поволі взяв гору над тверезими думками Дайсона.

— Це все видається ще дивнішим, ніж я собі уявляв, — врешті заговорив він. — Мене неабияк вразило те, що я бачив: чоловік прогулюється собі тихою, спокійною, нічим не прикметною вулицею Лондона, вздовж сірих будівель та глухих мурів, коли це в одну мить у нього з очей неначе спадає пелена, і з-під землі, мов із копальні, сильним потоком б'ють випари, а крізь тріщини бруку просвічується вогонь, і йому, схоже, навіть вчувається свист пекельного казана. Іншого чоловіка жене страх за власне життя, а за ним, по гарячих слідах, мчить люта ненависть з ножем напоготові. Це насправді жахливо. Але як це пов'язати з тим, що ви мені розповіли про монетку? Запевняю вас, Філіпсе, я відчуваю, що сюжет набиратиме гостроти. Відтепер нас переслідуватиме таємниця, а звичайні, на перший погляд, події набудуть особливого значення. Ви можете зі мною не погоджуватись і закривати на все те очі, та ви змушені будете їх розплющити. Запам'ятайте мої слова, вам доведеться змиритися з неминучим. Волею випадку саме в наших руках опинився ключ до таємниці, і тепер нам належить її розгадати. А що стосується винних у всій цій дивній історії, то вони не зможуть від нас утекти. Ми розкинемо тенета на цілісіньке місто, і в один чудовий момент на вулиці, де юрмиться безліч люду, ми натрапимо на слід невідомого злочинця. Я майже бачу, як він неквапом наближається до вашої тихої площі, тиняється закутками міста, безцільно, на перший погляд, блукає широкими вулицями, тим часом усе ближче і ближче підступаючи, не в змозі протистояти невидимій силі, як у тій східній казці, де кораблі притягувало до магнітної скелі[34].