Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Знайомство містера Дайсона з містером Чарльзом Філіпсом стало долею випадку з десятків тисяч тих, які щоденно трапляються з перехожими на вулицях Лондона. Містер Дайсон був письменником та нещасним взірцем нерозумно розтраченого таланту, завдяки якому він ще на зорі своєї юності міг стати одним із улюблених прозаїків Бентлі[33], але натомість обрав інший шлях. Так, він добре розумівся на схоластиці, та був аж ніяк не пристосований до школи життя. Він називав себе митцем, та насправді був ледачим, і лише зацікавлено спостерігав за тим, як тяжко працюють інші. Поміж безлічі ілюзій про себе найбільше він плекав ту, згідно з якою він був старанним трударем, а ознакою страшенної втоми вважалися відвідини його улюбленої тютюнової крамнички на Ґрейт Куін-стріт, де він вихвалявся всім охочим, як він, не підводячись з-за стола, двічі зустрічав сонце і проводжав його за обрій. Власник крамниці, надзвичайно ввічливий чоловік середніх літ, терпів Дайсона частково через свою добру вдачу, а почасти тому, що той був його постійним клієнтом. Дайсон зазвичай вмощувався на порожній діжці, рефлексуючи про літературу та мистецтво аж до зачинення крамниці або доти, доки його не зморювала втома. І якщо його красномовство і не привертало нових покупців, вони принаймні не тікали з крамниці. Дайсон був охочий до неймовірних тютюнових експериментів. Він невгамовно пробував усе нові й нові поєднання сортів. Якось одного вечора, щойно переступивши поріг крамниці, він вигукнув продавцеві якусь фантастичну тютюнову комбінацію, як одразу ж за ним зайшов молодий чоловік приблизно його віку і попросив продавця повторити таке саме замовлення, ввічливо всміхаючись містеру Дайсону. Йому такий жест неабияк полестив, і, перекинувшись кількома словами, чоловіки розговорилися, а через годину торговець тютюном побачив, як новоспечені приятелі вже сиділи пліч-о-пліч на парі діжок, поринувши у цікаву бесіду.

— Мій любий друже, — мовив Дайсон, — однією фразою я можу визначити мету справжнього письменника. Йому належить усього лише вигадати красиву історію і так само доладно викласти її на папері.

— Ви маєте слушність, — погодився містер Філіпс, — але дозвольте додати, що в руках істинного майстра слова всі історії чарівні, а кожна деталь по-своєму чудова. Важливий не зміст, а його подача. Насправді вершиною таланту є вміння завдяки високій алхімії стилю перетворити посередню ситуацію в чистісіньке золото мистецтва.

— Насправді це є доказом неабияких здібностей... по-дурному чи, принаймні, нерозсудливо згаяних. З таким самим успіхом великий скрипаль-віртуоз зіграє вам чарівну мелодію на дитячому банджо.

— О ні, ви дуже помиляєтеся. Бачу, у вас зовсім хибне уявлення про життя, яке потрібно викорінити. Ходімо до мене, я живу тут неподалік.

Отак містер Дайсон заприятелював із містером Чарльзом Філіпсом, який жив на тихій площі поблизу Голборна. Відтоді вони часто навідувались одне до одного, а місцем їхньої зустрічі була крамниця на Ґрейт Куін-стріт, де вони своїми балачками позбавляли торговця тютюном радості від отриманих доходів. Між ними повсякчас точилися жваві суперечки про літературні догмати — Дайсон прославляв живу уяву, тимчасом як Філіпс, студент факультету природничих наук і трішки етнолог, наполягав, що вся література повинна мати наукове підґрунтя. Завдяки необачній щедрості їхніх померлих родичів обидва молодики не знали, що таке голод, і, розмірковуючи про високі матерії, приємно збавляли час у безтурботних богемних розвагах, не пізнавши гіркого присмаку злиднів.

Якось одного червневого вечора містер Філіпс сидів, усамітнившись, у себе в кімнаті на Ред Лайон-Сквер. Дивлячись у вікно, він неквапно курив люльку, споглядаючи за життям, що вирувало на вулиці, за чистим небом, де вечірня заграва ще довго не сходила з небесної гладі, за рум'яними сутінками літнього вечора, що, змагаючись із гасовими ліхтарями на площі, створювали світлотіні, в яких було щось неземне, за дітьми, що гасали туди-сюди тротуаром, за безтурботними гульвісами, що вайлувато походжали в натовпі, за випадковими перехожими, які радше скидалися на метеликів, що мерехтіли та кружляли у грі світла, ніж на звичайних людей. У будинках напроти одне за одним спалахувало світло у квадратиках вікон, в яких час від часу по той бік фіранок зринали й зникали силуети, і всій цій напівтеатральній магії так личила мелодія з італійської опери, що десь віддалено лунала з органних труб, в той час як глибокий бас Голборна не затихав ні на мить. Філіпс насолоджувався тією виставою та її музичним супроводом. Потьмяніли вечірні сутінки, поступившись цілковитій темряві, і поступово стих гул площі. А він так і сидів замріяно біля вікна, поки його із задуми не вихопив різкий дзвінок у двері. Глянувши на годинник, він зрозумів, що було вже за десяту. Почувся стукіт у двері, і до кімнати зайшов його приятель Дайсон, який за звичкою сів у фотель, мовчки запаливши люльку.