Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Він пішов, а я, залишившись наодинці, намагалася осягнути таємницю, не знаючи, куди можуть привести ці дивні розрізнені докази. Я й сама не зовсім позбавлена уяви, і у мене були всі причини поважати проникливий розум професора. Однак у шухляді я не побачила нічого, крім чудернацьких предметів, і марно намагалася зрозуміти, яку теорію можна вивести із фрагментів, що лежали переді мною. Все почуте й побачене скидалося на перший розділ якогось дивного роману, але глибоко в душі я згорала від цікавості і день за днем нетерпляче заглядала в обличчя професора Ґреґґа, сподіваючись отримати підказку, що буде далі.

І якось одного вечора я почула від нього:

— Сподіваюся, підготовка забере у вас не надто багато часу, — раптом заговорив професор. — Через тиждень ми ідемо.

— Справді? — здивовано вигукнула я. — А куди?

— Я винайняв будинок на заході Англії, неподалік від Кермена, у тихому містечку, яке колись було великим містом і де була розташована ставка римського легіону. Там, щоправда, можна знудьгуватися, але сама місцина дуже гарна, та й повітря чисте.

Блиск в його очах наштовхнув мене на думку, що цей раптовий від'їзд мав якийсь стосунок до нашої недавньої розмови.

— Я візьму із собою лише кілька книг, — сказав професор Ґреґґ. Усе решта залишиться тут до нашого з вами повернення. У мене відпустка, — продовжив він, усміхаючись до мене, — і я не бачу нічого поганого в тому, щоб трохи відпочити від моєї колекції старих кісток, камінців та іншого мотлоху. Ви знаєте, — продовжував він, — упродовж тридцяти років я у поті чола працював над фактами — тепер настав час для уяви.

Дні минали швидко. Я бачила, що професор аж тремтів від ледь тамованого хвилювання, і вловила в його погляді пристрасний запал, коли ми, покидаючи стару садибу, вирушили в подорож. Ми виїхали ополудні й прибули на станцію маленького селища, коли вже почало сутеніти. Я була водночас втомлена і схвильована, тож решту шляху провела наче уві сні. Спочатку ми їхали безлюдними вуличками якогось глухого села, і професор Ґреґґ говорив щось про Авґустові легіони, велику битву[45] та всю ту неймовірно помпезну процесію у супроводженні аквілів[46], тоді перебралися через повноводу річку, що вийшла з берегів, де в жовтявій воді відсвічували останні промені вечірньої заграви, а довкола простиралися луги, біліли ниви, поміж пагорбами звивалася широка стежка. Що вище ми піднімалися вгору, то все розрідженішим ставало повітря. Я глянула вниз і побачила молочну імлу, що пеленою висіла над річкою, туманні обриси села, казково питні пагорби та немов невагомі ліси, розмиті контури гір, що виростали позаду, а десь далеко на вершині однієї з них палахкотів вогонь, то вибухаючи стовпом яскравого полум'я, то згасаючи до червоної жаринки. Ми поволі їхали вгору дорогою для екіпажів, коли до мене долинув прохолодний бриз та запах лісу, що нависав над нами. Я відчувала себе заблукалою в його найглибших глибинах, чула дзюркіт струмка, запах зеленого листя і подих літньої ночі. Нарешті карета зупинилася, і я ледь могла вирізнити в темряві обриси будинку, на мить затримавшись на ґанку з колонами. Решта вечора видалася дивним маренням серед плетива безмовного лісу, долини і річки.

Прокинувшись наступного ранку, я визирнула з екерного вікна великої старомодної спальні й побачила під сірим небом село, все таке ж таємниче. Переді мною розкинулася довга, чарівна долина зі звивистою річкою, береги якої з'єднував середньовічний, з кам'яними підпорами склепінний місток. Позаду чітко вимальовувався схил гори, а ліси, що виднілися в сутінках минулої ночі, були мов зачаровані, і м'який вітер, що завівав у відчинене вікно, здавався невловимо особливим. Я глянула на долину, за якою один за одним хвилями зринали пагорби, і з комина старого сірого будиночка фермера у ще ранковому повітрі підіймалась напівпрозора блакитна цівка диму. На вершині скелястої гори я побачила густо насаджені темні ялиці, серед яких виднілася біла смужка дороги, що підіймалася і зникала вдалині. Весь цей пейзаж обрамляло велике гірське пасмо з крутими схилами та випуклими вершинами, що тяглося далеко на захід і закінчувалося фортецею з прямовисними мурами, що виразно проступала на тлі неба.

Внизу я побачила професора Ґрегґа, який прогулювався терасою, вочевидь насолоджуючись відчуттям свободи і думкою про те, що він на якийсь час попрощався з рутинною роботою. Я вийшла до нього, і він збуджено показав рукою на безкраю долину та річку, що звивалася поміж чарівних пагорбів.

— Так, — сказав він, — це — надзвичайно красива і, як на мене, сповнена таємниць місцевість. Ви ж не забули про ту шухлядку, яку я вам показував, міс Леллі? Ні? Як ви вже, мабуть, здогадалися, ми приїхали сюди не лише задля того, щоб діти змогли подихати свіжим повітрям.

— Так, це я вже зрозуміла, — відповіла я, — та не забувайте, що мені досі невідома природа ваших досліджень, а зв'язок між вашими пошуками та цією чудовою долиною мені тим паче годі збагнути.

Він лукаво мені всміхнувся.