Про зв’язок повісті «Іван Федорович Шпонька та його тітонька» з історичним минулим України («як зітхання над минулим») див.:
Побутовізм і точність реалістичних спостережень та замальовок повісті дозволяють прокреслити певні вектори розвитку творчості зрілого Гоголя.
Іван Федорович Шпопька та їх тітонька / Пер. М. Зерова //
Іван Федорович Шпонька та їхня тітонька / Пер. М. Зерова; Грав. худ. Касьяна. — К.: Книгоспілка, 1929. — 32 с.
Іван Федорович Шпонька і його тітонька //
Іван Федорович Шпопька та його тітонька //
Іван Федорович Шпонька та його тітонька //
Іван Федорович Шпонька та його тітонька: Пер. з рос. — К.: Держлітвидав, 1936. — 48 с. — (Б-ка читача-початківця).
Іван Федорович Шпонька та його тітонька //
Іван Федорович Шпонька та його тітонька / Пер. Остапа Вишні //
Іван Федорович Шпонька та його тітонька //
Зачароване місце
Повість, уперше надрукована 1832 р., завершує другу книгу «Вечорів». Відсутність рукопису і згадувань про повість у листуванні не дозволили встановити точну дату роботи над текстом. Тому дослідники, виходячи зі спільного підзаголовку «Бувальщина, розказана дячком ***ської церкви», яким позначені «Вечір проти Івана Купала» й «Втрачена грамота», а також спільного для всіх трьох повістей образу оповідача — Хоми Григоровича, вважають часом написання 1829‒1830 рр.
Гоголь завершує цикл «Вечорів» заснованою на українських народних повір’ях повістю про пошуки зачарованого скарбу й «оманливі», «морочливі» місця. За українським фольклором, на місце, де заховано скарб, вказує палаюча над ним свічка. Здобування скарбу супроводжується появою нечистої сили, що, деформуючи простір, морочить-водить людину «зачарованими місцями». Комічно-іронічне, позірно легковажне вирішення теми здобування скарбу у повісті, що нагадує народну бувальщину або анекдот, як здається, суперечить акцентному, отже знаковому, розташуванню твору у циклі. А. Бєлий першим завважив сьогодні вже безсумнівний висновковий характер «Зачарованого місця»: «…загибель всесвіту — такий катастрофічний фон повістей “Вечорів”»
Зачароване місце. Билиця… //
Зачароване місце (Байка, оповідана дячком ***скої церкви) // Православний Буковинський Календар на рік 1901. Рочник XXVIII. Накладом Т-ва «Руска бесіда». — Чернівці, 1900. — С. 67‒78. [Перекладач не зазначений].
Заколдованное место (Зачарованное местце) // Календарь на год 1909. Изд. о-ва им. М. Качковского. — Л[ьвів], 1908. — Ч. 391‒392. [Це російськомовне видання має численні «українські» з’ясування].
Зачароване місце, билиця, розсказана дячком з українського села. — Л[ьвів], 1909. — 13 с.
Зачароване місце / Пер. Г. Клейфа. — Миколаїв: Народне укр. вид-во, 1909.
Заворожене місто (Заколдованное место) / Пер. на малорусское наречие Б. Ковалевский. — М.: Тип. И. Люндорфа, 1909. — 23 с.
Зачароване місце: Билиця, розсказана дячком з українського села // Письмо з «Просвіти». — 1909. — № 4. — С. 51‒57.
Зачароване місце: Билиця, розсказана дячком з українського села // Просвітні листки. — 1909. — № 29. — С. 4‒14.
Заворожене місце / Пер. К.В. Дубняк. — Полтава, 1919. — 16 с.
Зачароване місце / Пер. С. Титаренка; Іл. худ. Алексеева. — К.: Книгоспілка, 1929.
Зачароване місце. Билиця, дячком N-ської церкви розповідана / Пер. С. Титаренка //
Зачароване місце / Пер. С. Титаренко //
Зачароване місце / Пер. з рос. за ред. А. Хуторяна. — К.: Держлітвидав, 1935. — 20 с. — (Б-ка читача-початківця).
Зачароване місце //
Зачароване місце //
Заколдованное место (Зачароване місце) — Львів: Вид. о-ва «Русская школа», 1937. — 16 с.: іл. — (Домашня б-ка «Друг», № 1).