Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори

Бобчинський. Дозвольте, дозвольте: я все по порядку. Як тільки мав я приємність вийти од вас після того, як ви зволили збентежитися з приводу одержаного листа, прошу вас, — то я тоді ж таки забіг… Вже, будь ласка, не перебивайте, Петре Івановичу. Я вже все, все, все знаю, прошу вас. Так я, ось маєте, забіг до Коробкіна. А не заставши Коробкіна вдома, завернув до Растаковського, а не заставши Растаковського, зайшов от до Івана Кузьмича, щоб сповістити йому про одержану вами новину, та, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем…

Добчинський(перебиваючи). Біля ятки, де продаються пироги.

Бобчинський. Біля ятки, де продаються пироги. Та, зустрівшися з Петром Івановичем, і кажу йому: «Чи чули ви про новину, що її дістав Антон Антонович із достовірного листа?» А Петро Іванович уже почули про це від ключниці вашої Явдохи, яку, не знаю вже за чим, було послано до Пилипа Антоновича Почечуєва.

Добчинський(перебиваючи). За барильцем для французької горілки.

Бобчинський(одводячи його руки). За барильцем для французької горілки. От ми й пішли з Петром Івановичем до Почечуєва… Вже ви, Петре Івановичу… той… не перебивайте, будь ласка, не перебивайте!.. Пішли до Почечуєва, та по дорозі Петро Іванович каже: «Зайдемо, — каже, — до трактиру. У шлунку, бач, у мене… зранку я нічого не їв, так шлункова трясця…» еге, у шлунку б то в Петра Івановича… «А в трактир, — каже,-— привезли якраз свіжої сьомги, так ми й перекусимо». Тільки-но ми в гостиницю, раптом молодий чоловік…

Добчинський(перебиваючи). Непоганий на вроду, в партикулярному одязі[9]…

Бобчинський. Непоганий на вроду, в партикулярному одязі, походжає так ото по кімнаті, і в лиці такий ото розсуд, фізіономія… вчинки, і тут (крутить рукою біля лоба) сила, сила всього. Я ніби передчував та й кажу Петрові Івановичу: «Тут щось не теє». Так. А Петро Іванович уже кивнув пальцем та й підкликали трактирника, трактирника Власа: у нього дружина три тижні тому народила, і таке прежваве хлоп’ятко, буде так само, як і батько, держати трактир. Підкликавши Власа, Петро Іванович і запитав його потихеньку: «Хто, — каже, — цей молодий чоловік?» — а Влас і одповідає на це: «Це», — говорить… Е — не перебивайте, Петре Івановичу, будь ласка, не перебивайте; ви не розповісте, їй-богу, не розповісте, ви шепелявите; у вас, я знаю, в роті один зуб із присвистом… «Це, — каже, — молодий чоловік, чиновник, — прошу вас, — їде із Петербурга, а на прізвище, — говорить, — Іван Олександрович Хлестаков, а їде, — говорить, — в Саратовську губернію і, — говорить, — предивно себе атестує: другий уже тиждень живе, з трактиру не іде, забирає все в борг і ні копійки не хоче платити». Як сказав він мені це, а мене тут думка й осяйнула. «Е!» — кажу я Петрові Івановичу…

Добчинський. Ні, Петре Івановичу, це я сказав: «Е!»

Бобчинський. Спочатку ви сказали, а потім і я сказав. «Е! — сказали ми з Петром Івановичем, — а з якої причини сидіти йому тут, коли дорога йому лежить на Саратовську губернію?» — Так, прошу Вас! А ото він і є той чиновник…

Городничий. Хто, який чиновник?

Бобчинський. Чиновник-от, про якого ви зволили одержати нотацію[10], ревізор.

Городничий(перелякано). Що ви, Господь з вами! це не він.

Добчинський. Він! І грошей не платить, і не іде. Кому ж ото бути, як не йому? І подорожна[11] прописана до Саратова.

Бобчинський. Він, він, їй-богу, він… Такий спостережливий: усе обдивився. Побачив, що ми з Петром Івановичем їли сьомгу, — більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунку… еге ж. Так він і в тарілки до нас зазирнув. Мене так і охопив страх.

Городничий. Господи, помилуй нас, грішних! А де він там живе?

Добчинський. У п’ятому номері, під сходами.

Бобчинський. У тім самім номері, де минулого року побилися проїжджі офіцери.

Городничий. І давно він тут?

Добчинський. Та тижнів уже зо два. Приїхав на Василія Єгиптянина.

Городничий. Два тижні! (Набік.) Батечку, сваточку, визволяйте, святі угодники! За ці два тижні відшмагали унтер-офіцерську жінку! Арештантам не видавали харчу! На вулицях шинок, бруд! Ганьба! посміховище! (Хапається за голову.)

Артем Пилипович. Що ж, Антоне Антоновичу? Їхати парадом до гостиниці.

Амос Федорович. Ні, ні. Попереду пустити голову, духівництво, купецтво; от і в книзі: «Діяння Іоанна Масона…»[12]

Городничий. Ні, ні; дозвольте вже мені самому. Бували скрутні випадки в житті, миналося, ще навіть і подяку діставав; може ж, Бог визволить і тепер. (Звертається до Бобчинського.) Ви кажете, він молодий чоловік?

Бобчинський. Молодий, років двадцять три або чотири, може, з гачком.