Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі

Отож, давши потрібні накази ще звечора, прокинувшись уранці дуже рано, вимившись, витершись з ніг до голови мокрою губкою, що робилося тільки неділями, а того дня випала неділя, поголившись так, що щоки зробились як справжній атлас, під поглядом плавкості й глянсу, одягши фрак брусничного кольору з іскрою і потім шинелю на великих ведмедях[25], він зійшов сходами, підтримуваний під руку то з одного, то з другого боку трактирним слугою, і сів у бричку. З громом виїхала бричка з-під воріт гостиниці на вулицю. Піп, що проходив повз, скинув капелюх, кілька хлопчаків у замазаних сорочках простягли руки, приказуючи: «Пане, подай сирітці». Кучер, помітивши, що один з них був дуже охочий ставати на позадки, хльоснув його батогом, і бричка пішла стрибати по камінню. Не без радості був узрітий здалека смугастий шлагбаум[26], який давав знати, що бруківці, як і всякій іншій муці, буде скоро кінець, і ще кілька разів ударившись досить прикро головою об короб, Чичиков покотив нарешті м’яким ґрунтом. Щойно відійшло назад місто, так зразу побігла-застрибала, нашим звичаєм, глушина й дичина по обох боках дороги: куп’я, ялинник, низенькі миршаві кущі молодої сосни, обгорілі стовбури старої, дикий вереск і такий інший непотріб. Траплялися витягнуті в шнур села, будівлею схожі на старі складені дрова, вкриті сірими покрівлями з різьбленими дерев’яними під ними оздобами на зразок висячих вишиваних рушників. Кілька мужиків, як звичайно, били байдики, сидячи на лавах перед ворітьми в своїх баранячих кожухах, баби з товстими обличчями й перев’язаними грудьми дивилися з верхніх вікон; з нижніх визирало теля або висувала сліпу морду свою свиня. Одно слово, краєвиди відомі. Поминувши п’ятнадцяту верству, він згадав, що тут, за словами Манілова, мало бути його село, але й шістнадцята верства уже пролетіла, а села все не було видно, і коли б не два мужики, що трапилися назустріч, то навряд чи довелося б їм потрапити лад. На запитання, чи далеко село Заманіловка, мужики поскидали шапки, й один з них, що був розумніший і мав бороду клинком, відповів:

— Маніловка, може, а не Заманіловка?

— Атож, Маніловка.

— Маніловка! А як минеш ще одну верству, так от тобі, тобто, так прямо праворуч.

— Праворуч? — озвався кучер.

— Праворуч, — сказав мужик. — Це буде тобі дорога в Маніловку; а Заманіловки ніякої немає. Вона зветься так, тобто її прозвання Маніловка, а Заманіловки тут зовсім нема. Там просто на горі побачиш кам’яний, на два поверхи, панський будинок, у якому, тобто, живе сам пан. Оце тобі й буде Маніловка, а Заманіловки зовсім немає ніякої тут і не було.