Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Подорож мою хотів би я здійснити як добрий християнин. І тому прошу тут прощення у всіх моїх співвітчизників за все, чим не випало мені образити їх. Знаю, що моїми необдуманими й незрілими творами завдав я прикрості багатьом, а інших навіть озброїв проти себе, взагалі у багатьох викликав невдоволення. На виправдання можу сказати тільки те, що намір мій був добрий і що я нікого не хотів ні засмучувати, ні озброювати проти себе, але одна моя власна нерозумність, одна моя поспішливість і квапливість були причиною того, що твори мої постали в такому недосконалому вигляді і майже всіх ввели в оману щодо їх справжнього смислу; за все, що тільки зустрічається в них навмисно образливого, прошу простити мене з тією великодушністю, з якою тільки одна російська душа прощати здатна. Прошу прощення також у всіх тих, з котрими на довгий чи на короткий час випадало мені зустрітися на дорозі життя. Знаю, що мені траплялося багатьом завдавати неприємностей, декому, може бути, і зумисне. Взагалі в поводженні моєму з людьми завжди було багато неприємно відштовхуючого. Почасти це було від того, що я уникав зустрічей та знайомств, відчуваючи, що не можу ще мовити розумного і потрібного слова людині (пустих же і непотрібних слів промовляти мені не хотілось), і бувши в той же час переконаним, що з причини незчисленної кількості моїх недоліків мені було потрібно хоч трохи виховати самого себе на певній від далі від людей. Почасти ж це було й від дрібного самолюбства, властивого тільки тим із нас, котрі з грязі, пробрались у люди і вважають своїм правом дивитись пихато на інших. Як би то не було, але я прошу прощення в усіх особистих образах, які мені випало завдати комусь, починаючи з часів мого дитинства і до цієї хвилини. Прошу також прощення у моїх побратимців-літераторів за всяке з мого боку зневажання чи неповагу до них, виказану зумисне чи не зумисне: кому ж із них чомусь трудно простити мене, тому нагадаю, що він християнин. Як говіючий перед сповіддю, яку готується віддати Богові, просить прощення у свого брата, так я прошу у нього прощення, і як ніхто такої хвилини не посміє не простити свого брата, так і він не повинен посміти не простити мене. Нарешті, прошу прощення у моїх читачів, якщо і в цій саме книзі зустрінеться що-небудь неприємне і для кого-небудь з них образливе. Прошу їх не мати на мене гніву сокровенного, але натомість виставити благородно всі недоліки, які можуть бути знайдені ними у цій книзі, — як недоліки письменника, так і недоліки людини: мою нерозумність, недомислення, самонадійність, пусту впевненість у собі, словом усе, що буває в усіх людей, хоч вони того й не бачать, і що, ймовірно, ще більшою мірою знаходиться в мені.

На завершення прошу всіх у Росії помолитися за мене, починаючи від святителів, котрих уже все життя є однією молитвою. Прошу молитви як у тих, котрі смиренно не вірують у силу молитов своїх, так і у тих, котрі не вірують зовсім у молитву і навіть не вважають її потрібного: та якою б не була безсилою і черствою їхня молитва, я прошу помолитися за мене цією найбільш безсилою і черствою їхньою молитвою. Я ж біля Гробу Господнього буду молитися за всіх моїх співвітчизників, не виключаючи з них ні одного; моя молитва буде так само безсила й черства, якщо свята небесна милість не перетворить її у те, чим повинна бути наша молитва.

1846, липень

І Заповіт

Перебуваючи при повній пам’яті та здоровому глузді, висловлюю тут мою останню волю.

I. Заповідаю тіла мого не погребати до тих пір, поки не з’являться видимі ознаки розкладу. Згадую про це тому, що вже протягом самої хвороби находили на мене хвилини життєвого заніміння, серце і пульс припиняли битися… Бувши за життя свого свідком багатьох печальних подій від нашої нерозумної поквапливості в усіх ділах, навіть і у такому, як погребіння, я звістую це тут при самому початку мого заповіту, у надії, що, може бути, посмертний голос мій нагадає взагалі про обачливість. Віддати ж тіло моє землі, не розбираючи місця, де лежати йому, нічого не зв’язувати з прахом, який залишився; сором тому, хто понадиться хоч якоюсь увагою до гниючої персті моєї, що вже не моя: він поклониться хробакам, що її гризуть; прошу краще помолитися якнайсильніше за душу мою; а замість усяких погребальних почестей пригостити від мене простим обідом кількох неімущих насущного хліба.