Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

V. Заповідаю по смерті моїй не поспішати ні з хвалою, ні з осудженням моїх творів у публічних листках і журналах: все буде так само запально,;як і за життя. У творах моїх значно більше того, що треба осудити, ніж того, що заслуговує на хвалу. Всі нападки на них були в основах більше чи менше справедливими. Переді мною ніхто не винен; невдячним і несправедливим буде той, хто дорікне мною когось у якому б то не було відношенні. Об’являю також привселюдно, що, крім досі надрукованого, нічого не існує з моїх творів: усе, що було в рукописах, мною спалене, як безсиле і мертве, написане у хворобливому і приневоленому стані. А тому, коли б хто-небудь став видавати щось під моїм ім’ям, прошу вважати це мерзенною підробкою. Але покладаю натомість обов’язок на друзів моїх зібрати всі мої листи, писані до будь-кого починаючи з кінця 1844 року, і, зробивши з них строгий вибір тільки того, що може принести яку-небудь користь душі, а все інше, що служить для пустих розваг, відхиливши, видати окремою книгою. В цих листах було дещо, що прислужилося на користь тим, до котрих вони були написані. Бог милостивий; може бути, прислужаться вони на користь і іншим, і зніметься через те з душі моєї хоч частина суворої відповідальності за намарність раніше написаного.

VI. ………….[7]

VII. Заповідаю… але я пригадав, що вже не можу цим розпоряджатися. Необачним чином викрадено в мене право власності: без моєї волі й дозволу опубліковано мій портрет[8]. З багатьох причин, котрі мені об’являти не треба, я не хотів цього, не продавав нікому права на його публічне видання і відмовляв усім книгопродавцям, що досі приступали до мене з пропозиціями, й тільки в такому разі припускав собі це дозволити, якби допоміг мені Бог здійснити той труд, яким думка моя була зайнята протягом усього життя мого, і при тому так здійснити його, щоб усі мої співвітчизники сказали в один голос, що я чесно виконав своє діло, і навіть забажали б упізнати риси обличчя того чоловіка, котрий до часу працював у тиші й не хотів користатися з незаслуженої славнозвісності. З цим поєдналась друга обставина: портрет мій у такому разі міг розпродатися одразу у великій кількості екземплярів, принісши значний дохід тому художнику, котрий повинен був гравірувати його. Художник цей уже кілька років трудиться у Римі над гравіюванням безсмертної картини Рафаеля «Преображення Господнє». Він усім пожертвував для труда свого — труда вбивчого, пожираючого роки й здоров’я, і з такою досконалістю зробив своє діло, що підходить нині до кінця, з яким не робив ще жоден із граверів. Та з причини високої ціни і малого числа знавців естамп його не може розійтись у такій кількості, щоб винагородити його за все; мій портрет йому допоміг би. Тепер план мій зруйнований: раз опубліковане зображення кого б то не було робиться вже власністю кожного, хто займається виданнями гравюр і літографій. Але коли б сталося так, що після моєї смерті листи, після мене видані, принесли б яку-небудь суспільну користь (хоч би навіть одним тільки щиросердим стремлінням її принести), і побажали б мої співвітчизники побачити і портрет мій, то я прошу всіх таких видавців благородно відмовитися від свого права; тих же моїх читачів, котрі через надмірну прихильність до всього, що тільки має славнозвісність, завели у себе який-небудь портрет мій, прошу знищити його тут же, по прочитанні сих рядків, тим більше, що він зроблений погано і без подібності, й купувати тільки той, на якому буде виставлено: «Гравіював Іорданов»[9]. Сим буде зроблене принаймні справедливе діло. А ще буде справедливіше, коли ті, котрі мають достаток, стануть замість портрета мого купувати сам естамп Преображення Господнього, який, за визнанням навіть чужоземців, є вінцем гравіювального діла і становить славу російську.

Заповіт мій негайно по смерті моїй повинен бути надрукований в усіх журналах і відомостях, щоб, з причини незнання його, ніхто не зробився би переді мною невинно винуватим і тим би не завдав докору своїй душі.

1845

II Жінка у світі

(Лист до …ої)[10]