Знак Саваофа

Саме почуття чогось недовершеного кинуло Андрюху Лямура шастати на зеленому, як папуга, джиповi, широкими, без початку i кiнця вулицями; на якомусь з поворотiв, де свiтло розповзалося вiхтюватими паростками, вiн вдихнув на повнi груди, - пiзнiше вiн буде згадувати, що ця дурна думка, яка повела його в соснiвськi степи, прийшла саме тодi, - i вiдчув, що подих, жаданий ковток повiтря застряг у легенях; вiн зупинив джип, вiдiгнавши його до вибiлених бордюрiв, завалившись грудьми на кермо, заковтав швидко, раз по разу, ротом повiтря. Судомно ковтаючи повiтря, вiн думав, натужно, наче це найголовнiше, навiть бiльше, нiж основне, так глибоко входячи в монотоннiсть серпневого дня, вiн думав, дряпаючи по своїй свiдомостi чорними кiгтиками, ледь вловимими образами, як дiстатися до бардачка, де лежав кокаїн, i дивувався, хапаючи ротом, - що до бардачка рукою подати, кiлька нещасних сантиметрiв, але ця вiдстань майже неподоланна, як i та, в яку вирушив з дому, багато рокiв тому, у той чи цей свiт: тiнi вiд куценьких дерев змiями бiгали асфальтом. Нарештi його рука шарпонула кришку, вiн витягнув пакет, розiдрав зубами, забив нiздрi кокаїном: задихав уривчасто, швидко, сьорбаючи повiтря, як воду п'ючи. З однiєї нiздрi потекла рожева кров. Андрiй подивився на пальцi, дивуючись рожевому кольору, усмiхнувся кволо: вiн найбiльше потребував жалостi, так, найбiльше, але ранiше до нього це не доходило, воно було зовсiм iнакшим, гiрше не придумаєш, але iнакше. Це iнакше вилазило зараз якимось кипучим гадом, кокаїн тiльки пiдсилював це вiдчуття, що заповзало слизько в нього. Вiн розвернув джип i погнав у протилежному напрямку, прямо на кипуче сонце, що видавалося ртутним, - кров, рожева кров ще крапала на гумовий килимок пiд ногами.

Лямур проминув своє старе помешкання, дивуючись, що в нього це викликало бурю тоскних, змiшаних з радiстю почуттiв; вискочив на дамбу, пiймавши тремтливе плесо Лагуни, хмари, наче вихлопи диму на низенькому небi. Якось зовсiм несподiвано прийшов страх, i вiн зупинив джип бiля самого озера, жадiбно ковтаючи вологе прогниле повiтря: чайки з криками рiзали крилами воду. Все якось тягучо переливалося, котилося кудись одним потоком, уперто та лiниво, здавалося, можна було порахувати кожен порух, шурхотiння листя, трави, осоки. Там далi знову пустирище, жодного будинку, шапки дерева, самотнi, викрученi, як руки паралiтикiв. Вiн спитав себе, що його сюди притягло? Вiдчай? Холод вiдчуження. Голова зараз у нього працювала ясно, як нiколи. Свiдомiсть стояла чисто, як у колодязi, найглибшому колодязi. Туди не долiтали анi крики сумлiння, анi балаканина, затiяна вночi. Свiдомiсть лежала студеною масою i нiчого до неє не доторкалося, навiть Iлона, навiть думка про Бога, яку вiн, попри все, оберiгав, часом соромлячись думати про саму думку, про те, що його розумування можуть торкнутися Бога; вiн соромився, як дитина, яка не має права мислити разом з дорослими, про дорослих, про зовсiм iнший, незрозумiлий свiт. Зараз його свiт надто складний, щоб жити так, як жив вiн останнi десять чи п'ятнадцять рокiв. Щось у ньому отерпло, чисто фiзично, здавивши горлянку. Андрiй повiв поглядом, але вже було пiзно. Позаду, в п'ятистах метрах замаячили чиїсь постатi. I вiн вiдразу зрозумiв, що зараз трапиться. Холодна свiдомiсть нiчого не пiдказувала, а зараз широкою рiчкою пливли i виносили його з якогось намулу, котрий майже фiзично, до вiдрази, вiн вiдчував. Вiн сунув цигарку до рота, але виплюнув, повторюючи псалом подумки, повагом подався до машини, але куля, пущена з далекої вiдстанi, збурила пилюку мiж ногами, iнша пробила дiрку в дверцятах. Вiн постояв якусь долю секунди, залiз до авто i погнав прямо на постатi, що метушливо розбiглися, ховаючись за наваленими бетонними плитами. Вiн пошкодував, що тут плити, що морочитися доведеться довго, якщо йому самому не збреде в голову пiдставитися, а в нього ще макiтра на мiсцi, нехай ховаються вони. I вiн проскочив плити, слухаючи, як гупають кулi. Джип гудiв, навiжено вiбрував, наче жива скотина; потiм авто пiдкинуло догори, але Андрiй не помiчав, а продовжував читати псалми, тиснути на газ. Нарештi авто похлинулося, уткнулося в багнюку, кидонуло глей протекторами, зупинилося.