Знахар

Він припаркувався перед поліцейським відділком і вийшов з машини, щоб почати роботу.

9:35

Він припаркувався перед лікарнею на місці, позначеному конвертом, але іншого місця не було. І тому охорона подумає, що це хтось із лікарів, адже пацієнти "мерсами" не розбиваються. Дорогу до офісу Азії він знав, знайшов без проблем, коридор був порожній. Спочатку він хотів постукати, бо, може, лікарка розглядала якусь голу блондинку, а він випадково міг би побачити забагато. Що ж, невиліковно хворій людині з поганим діагнозом дозволено більше і можна багато пробачити. Тому він увійшов без стуку.

– Привіт, – лікарка явно чекала на нього.

– Привіт, прибуваю на заклик!

Він хотів, щоб це звучало невимушено і по-молодіжному, і йому, хіба, це навіть вдалося.

– Бачиш, до чого я маю посуватися, щоб хлопець прийшов до мене на побачення? – посміхнулася Асія.

– Досить було зробити пропозицію, я б не відмовився.

– Так звичайно. Хлопці, якщо у вас є план, ціль або місія, світ може розвалитися, тоді немає нічого більш важливішого.

– Отже, я тут.

Він сів на стілець.

– Кшись, подивись на це.

Асія дістала з шухляди пульт і ввімкнула екран, що висів на стіні.

– Наскільки це погано?

– Почнемо з того, що кожен лікар хоче зустрітися з неповторним, унікальним випадком, після якого він зможе написати велику статтю, отримати славу, визнання, гроші тощо. Щойно зіткнулася з таким випадком, але... Ну, це "але" як раз і спантеличує. Я трохи жартую, щоб заспокоїти нерви, бо думаю, що нервую більше, ніж ти.

– Я так не думаю.

– Ой, так.

– Ну, якщо ти не хочеш мати на совісті хворого на гліому з інфарктом, то скажи, бо мене вже несе.

– Ти добре і зручно сидиш?

– Йоанна! Наскільки це погано? Я вже раз чув смертний вирок, другий дається легше, повір.

– Я вже казала, як поважаю доктора Радзішевського, і я остання, хто сумнівається в його діагнозі.

– Так, я розумію, – відповів він, уже трохи розлючений. Він хотів знати і їхати до Сандомира, куди йому належало бути. – Будь чоловіком і просто скажи мені.

– Ти здоровий. У тебе немає ніякої гліоми.

ЩО???

– Як так? Ти впевнена?

– Так. На знімках чітко видно, що ви здоровий молодий хлопець, у якого все життя попереду. Навіть слідів змін немає, голова зразкова.

– Господи Ісусе. Якуб. Так він мене зцілив. Він зробив це на самому початку...

– Я знаю, що через відсутність належного лікування ти звернувся за порадою до цілителя. Я, напевно, вчинила б так само, якби була смертельно хворою.

– Так, – сказав Кшись, не дуже прислухаючись до слів Асії.

– Проте, є одне питання, яке є суттєвим для всієї справи.

– Так?

– Твій цілитель вас не зцілив.

– Звідки у тебе така впевненість?

– Ну, тому, що ти ніколи не хворів.

ЩО???

– Про що ти взагалі говориш?

– Ти ніколи не хворів. Все просто. Твої знімки та медичні записи були сфальсифіковані. У твоїх записах аналізи когось іншого. Зображення твоєї голови і те, що у тебе тут, — вона значно постукала по екрану, — це дві різні голови.

– Ні.

– Кшисєку, справа настільки серйозна, що я вже повідомила про це в прокуратуру. Це мій обов'язок. Покарання за підробку медичної документації – три роки позбавлення волі. Це не жарт. Я залишаю осторонь жахливий аспект усього цього.

– Можливо, це просто помилка, доктор Радзішевський переплутав зразки чи що.

– Кшисєку, це неможливо. Хтось навмисно ввів тебе в оману, сказавши, що ти скоро помреш. Підроблені не тільки знімки, але й практично кожен тест, який може вказувати на твій стан.

– Хто… Чому…?

– Це питання, на яке повинен відповісти прокурор: хто був зацікавлений засудити тебе на такі страждання. Перед тим, як все це повідомити, я телефонувала Радзішевському, але він не відповідає. У лікарні не знають, де він, сьогодні вранці він не прийшов на роботу.

– Так що ж мені тепер робити? – дуже розгублено спитав хлопець.

– Хотілося б закричати: "насолоджуйся життям", але перш ніж почнеш жити далі, ти повинен прибрати цей балаган. Я тобі в цьому допоможу.

– Мені прикро казати про це, але, можливо…

– Може, я помиляюся? Ні. Обладнання і сама процедура тестування розроблені таким чином, що немає навіть частки шансів зробити помилку. Якщо хочеш, я зараз направлю тебе знову до тунелю, але, повір мені, у цьому немає потреби.

– Господи Ісусику, але ж поробилося.

Кшись не знав, кому вірити. Усім своїм єством він бажав, щоб доктор Харенда була права, бо вона ясно сказала йому, що він здоровий. Стоп! Він був здоровий. Завжди.

– Ти заявила про справу в прокуратуру?

– Так. Готуйся давати свідчення, насправді тобі слід судитися з Радзішевським. Виграєш відразу.

Якщо вона повідомила про це в прокуратуру, вона не могла помилитися. Вона б не дозволила собі цього зробити, тому що це могло б зруйнувати її кар'єру. Але це руйнувало весь його нинішній світ. Тож залишатися тут, у Якуба, було абсолютно безглуздо, він міг негайно повернутися до свого попереднього життя. Що ж, треба зловити вбивцю, але хіба Якуб не відправить його додому в цій ситуації? Ні, Якубу він поки що не скаже, нікому не скаже. Нехай закінчиться ця справа, нехай вони з братом спіймають гада, а тоді він розбереться зі своїми справами.