Знахар

Спочатку вона подумала, що чоловік прийшов відвідати задихану товсту жінку, це син, можливо, друг сім’ї чи хтось з роботи. Вероніка не звертала на нього особливої ​​уваги. Однак незнайомець підійшов до її ліжка, сів на стіл та схрестив ноги. Він був високий, міцної статури, років мабуть, під сорок. Акуратне волосся, модно зачесане набік, акуратно поголений, гарний костюм, пахне фірмовим одеколоном. Чоловік поклав своє вовняне пальто біля ніг ліжка й подивився на Вероніку з усмішкою. Він був гарний, усе в ньому було так зібрано, крім одного: його очей. Вони були сині, з своєрідним холодним відтінком. Чоловік поворухнувся, поправив позицію, але очі його здавалися нерухомими, ніби за ними спостерігав хтось інший, спостерігач допиту, відокремлений від решти світу одностороннім дзеркалом. Було трохи страшно.

– Чим я можу вам допомогти? – рефлекторно спитала вона, ніби не вірячи, що незнайомець представиться чи заведе розмову.

– Доброго ранку, пані Вероніка. Мене звуть Ольгерд Орловський, але це, мабуть, нічого не означає для вас.

– Пан правий, я вперше про вас чую. – Вона сіла на ліжко, почуваючись беззахисною в положенні лежачи. – Вероніка Новаковська. – Вона простягла руку, але чоловік зовсім проігнорував це.

– Я теж так думав. Можливо, це не найкращий момент для знайомства, але в моїй професії небагато моментів, коли перша зустріч припадає саме тоді, коли цього бажає інша сторона.

– А що це за професія? Могильник?

– Дуже близько. Прокурор.

Холодна дрож пробігла по її спині. Цього в плані точно не було.

– Якщо річ йде про вчорашню непритомність…

– Пані Вероніка, лікар дозволив мені побути в цій кімнаті хвилин п’ятнадцять, тож ви розумієте, що у нас небагато часу. Мені потрібно задати кілька коротких запитань, а потім я піду. Якщо ви відповісте чесно, можливо, ми ніколи більше не побачимося, чого я і бажаю вам і собі.

Чоловік був таким приємним, наче вбивця, який проводить екскурсію своїм будинком, у кінці якого була кімната, призначена для розділу відвідувачів, які надто цікавляться. Вона мала бути насторожі.

– Думаю, перед тим, як пан задасть ці запитання, повинно пояснити, з чим пов’язаний ваш візит. Ви тут у справах, мабуть, тому...

– О так, звісно, ​​повністю службово.

– Якщо службово, чи знаєте ви, що я не маю відповідати на запитання без присутності мого адвоката?

Вона вирішила грати жорстко.

– Але це зрозуміло! – із захопленням відповів прокурор. – Хочу додати, що ви не зобов’язані відповідати навіть у присутності свого адвоката. Більше того, — він трохи нахилився до неї й стишив голос до шепоту, — я б радив пані не відповідати на запитання.

– Мабуть, я скористаюся порадою, адже мені її дає прокурор.

– Чудово. Тож дозвольте мені зробити примітку. – Він дістав із внутрішньої кишені куртки маленький блокнот у шкіряній палітурці, розгорнув його на першій сторінці, а з іншої кишені дістав ручку. – Тож я записую: Вероніка Новаковська категорично відмовляється давати свідчення без присутності свого адвоката. Правильно? – Він подивився їй прямо в очі.

– Так. Я не розумію, навіщо ця нісенітниця, ви що, витягнете це на якомусь суді і помахаєте перед суддею? Тому що я розумію, що мене в чомусь звинувачуватимуть, а може, вже й звинувачують?

– Абсолютно ні! – Чоловік весь час посміхався. – Вас ні в чому не звинувачують. Кажу чисто формально. Прийшов, спробував розпитати, отримав категоричну відмову. Справа зрозуміла, Вероніка Новаковська відмовляється давати свідчення. Хоча жодних запитань не було.

Жінка подивилася на нього і відчула, що це добре продумана прелюдія до якоїсь психологічної гри. Цей чоловік, якщо і справді був прокурором, зламав сотні людей, а потім засудив їх.

– Тепер, коли ми виявили ставлення Вероніки Новаковської до запитань прокурора, можливо, на наступній сторінці напишемо, як Вероніка Радзішевська реагує на кілька запитань?

Її серце билося як барабан, але апаратура не пищала.

– Пані мовчить. Я міг би навіть використати слово: красномовно.

– Будь ласка, питайте мене, — сказала вона йому. Час ігор закінчився.

– Питання буде одне, адже я обіцяв лікареві, що не буду вас дуже турбувати. Серце не слуга, так він мені сказав.

– Будь ласка, питайте.

– Ваш батько поставив діагноз одному хлопцеві, Кшиштофу Шорці. Не знаю, чи буде це для пані новиною, але діагноз був неправильний, він свідчив про смертельне захворювання мозку. Коли я кажу, що він неправильним, я маю на увазі не його відзвук, а те, що він був невірно поставленим. Навмисно, можемо додати. Хлопець здоровий як дуб, як показали повторні аналізи. Поминаючи можливу кількість сволочизму з боку вашого батька, цей вирок привів хлопця до вашого чоловіка, Якуба Вілька, цілителя. Пані встигає за моєю думкою?

Вероніка кивнула.

– Я впевнений, що це було зроблено навмисно. Як діагноз, так і подальше перехоплення хлопця вашим чоловіком. На це в мене будуть докази, прошу не хвилюватися.

О так, вона була впевнена, що він це доведе. Ця людина могла все.