Читаем Знахар полностью

Говорячи це, він потер пальцем ліве око, точніше його залишки, тобто бліду шкіру зі шрамом, де у звичайної людини видно зіницю.

– Хтось явно був іншої думки.

– Ой, друже, і не один.

– А чим саме він був незадоволений?

Мабуть, це була помилка, бо Квасек завмер із палаючим сірником прямо перед кінчиком сигарети. Але він запалив, глибоко вдихнув, здув дим у стелю й усміхнувся, показавши жовті зуби.

– Ти знаєш, а мене про це ніхто ніколи не питав?

– Мабуть, бояться.

Чоловік уважно подивився на нього, оглянувши з ніг до голови. Черговий міліцейський рефлекс? Кшисєк, розмовляючи з братом, дізнався, що старі міліціонери навіть у звичайних розмовах про дупу якоїсь Марини вели невелике слідство. Це у них в крові. Вони повинні знати. Вони люблять знати.

– Знаєш що, виходь, сонечко вже вийшло, сядемо, поговоримо.

Кшисєк прийняв це запрошення з полегшенням, тому що сигаретний дим заважав йому, і він мав дивне відчуття, що його життя також може закінчитися в цій ванній. Вони вийшли на вулицю і, правда, сонце пробилося крізь зимові хмари та принесло весняний настрій. Будинок уже не виглядав так, ніби народився злим. Вони присіли на просту лаву.

– А чого їм, нібито, боятися? – спитав Квасек.

– Люди взагалі бояться, особливо літні. Напевно, це якісь залишки минулої системи, а може, на старість ти розумієш, що ти стільки бачив, стільки чув, що точно знаєш, яким паскудою може бути твій сусід. Моя бабуся завжди боялася своїх сусідів. Якщо хто завдав шкоди, як то кажуть, або вкрав щось з саду, то не можна було ні говорити про це йому, ні йти й бити по пиці, "бо нас спалять". Вас вони теж бояться, бо хто тут ще може спалити? Чи є тут ще якась людина з нецікавим минулим?

– Цікаво говориш, друже, сильні думки для студентика.

– Це факт, куди їм до золотих думок есбека.

– Найцікавіше, що ніхто не знає, чим я насправді займався в СБ. Ба, я навіть не був рядовим офіцером, я приїжджав сюди тільки на вихідні, і то не всі. Я багато подорожував Польщею і майже не спілкувався з простими громадянами. Не доносив, нікого не бив дубинкою, я просто... Хм, я тримав руку на пульсі.

– І чим пан займався?

– Вибач, це секрет.

– Ваша таємниця досі вас зв’язує?

– Це така таємниця, що ми один одного не знаємо.

– Розумію.

– Приходь на горілку, поговоримо, познайомимося, – раптом запропонував Квасек, кидаючи недопалок за огорожу садиби. Вражаючий подвиг, який викликав би щире захоплення у молодших школярів.

– На горілку? – здивувався Кшисєк.

– Колего, у мене не було гостей майже двадцять років. Ніхто з місцевих не заскочить, бо, як ти сказав, бояться. Ти не боїшся, ходиш по дому Зенобії, як по власному.

– Я хотів подивитися, як виглядає житло цілительки.

– Як казав мій дядько: пиздиш, аж приємно чути. Ви приліз сюди, тому що ви, я маю на увазі, ви, Якуб і той поліцейський, думаєте, що її вбили. Вони послали тебе винюхати.

– Мене ніхто не посилав, я сам хотів шукати докази.

– Ну, я мав рацію, що ти не віриш у випадковість.

Холера, вляпався, як школяр. Агент Мальдер, блін!

– Не віримо.

– Я теж не вірю, колего. У тебе є ще одна причина заглянути до мене. Це вже третя.

– Третя?

– Так. Перша – моє минуле. Друга: гра в слідчого. Третя — горілка, а в мене найкраща — російська.

Кшисєк злегка посміхнувся й кивнув. Мабуть, це був вираз згоди на візит.

– Чому ви не вірите, що це був нещасний випадок, що вона просто вчаділа?

– У мене є свої причини.

– Які? Теж секрет?

– Прийдеш по горілку, дізнаєшся, – відповів Квасек і почав витягати з пачки чергову сигарету.

– А пан не підбадьорить мене якось? Можливо, трохи інформації?

– Трохи інформації, кажеш. Дам тобі щось, щоб підбадьорити, чому б і ні.

Кшисєєк сам собі дивувався, але відчув, що міг би з цим незнайомим, що не кажи, типом цілу ніч розмовляти за горілкою. Такий тип людини чи талант, який культивується в Службі безпеки, щоб легше витягувати інформацію з підозрюваних?

– А якби я тобі сказав, що я знав чоловіка, який два дні тому перевіряв цей газовий обігрівач, і все було добре? Чи проллє це якесь світло на це питання?

– А пан знає? Якщо так, то чому ви не звернулися з цим до поліції? Хто як хто, але ви?

– Хочеш сказати: есдек з плоті і крові? Такий тим більше не піде до поліції, бо не бажає більше мати нічого спільного з "фірмою"... Але решта оповіді біля каміна та за пляшкою.

– Коли я маю прийти?

– Коли хочеш. Сьогодні, завтра, наступного тижня, поки ти ще тут. Був час, коли не потрібно було особливо анонсувати світські візити. Прекрасні часи. Але ти прийдеш, я впевнений, що прийдеш. Цікавість змусить.

– Можливо, не змусить, але підбадьорить, – сказав Кшисєк.

– Може бути. Ну, а тепер забирай велосипед, я позамикаю, а ключ назад під цеглу. Тільки не забери моєї "україни". "Не пий горілки, не пий вИна, купи собі велосипед "Україна", - як колись казали.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Убить Зверстра
Убить Зверстра

Аннотация Жителей города лихорадит от сумасшедшего маньяка, преступления которого постоянно освещаются в местной печати. Это особенно беспокоит поэтессу Дарью Ясеневу, человека с крайне обостренной интуицией. Редкостное качество, свойственное лишь разносторонне одаренным людям, тем не менее доставляет героине немало хлопот, ввергая ее в физически острое ощущение опасности, что приводит к недомоганиям и болезням. Чтобы избавиться от этого и снова стать здоровой, она должна устранить источник опасности.  Кроме того, страшные события она пропускает через призму своего увлечения известным писателем, являющимся ее творческим образцом и кумиром, и просто не может допустить, чтобы рядом с ее высоким и чистым миром существовало распоясавшееся зло.Как часто случается, тревожные события подходят к героине вплотную и она, поддерживаемая сотрудниками своего частного книжного магазина, начинает собственный поиск и искоренение зла.В книге много раздумий о добре, творческих идеалах, любви и о месте абсолютных истин в повседневной жизни. Вообще роман «Убить Зверстра» о том, что чужой беды не бывает, коль уж она приходит к людям, то до каждого из нас ей остается всего полшага. Поэтому люди должны заботиться друг о друге, быть внимательными к окружающим, не проходить мимо чужого горя.

Любовь Борисовна Овсянникова

Про маньяков