Знахар

– Шкода. Я нарешті знайшов співрозмовника. Розкажу все, що завгодно про Зенобію. Це означає, стільки, скільки я знаю. Я свердлив людям діру в головах, що те, що вони роблять, не відповідає сумлінню, але я не був одержимий цим.

– З радістю послухаю.

– Може, цю пляшку краще залишити на інший випадок, бо сьогодні в мене повчання перед шлюбом, було б дурістю дихати горілкою прямо в ніс нареченим. А то майбутній чоловік ще позаздрить холостому життю. Ви все ще будете тут? Можемо умовитися на завтра чи післязавтра.

"Цікаво, як я впишу це в свій графік", — подумав Кшисєк. Зустрічі з Якубом, Квасек запрошує в гостину, зараз ще й вікарій. Тим часом священик дістав із шухляди аркуш і щось написав на ньому.

– Ось мій номер телефону. – Він простягнув йому аркуш з зображенням святого Христофора. На звороті був написаний номер мобільного телефону. – Телефонуйте, зазвичай вечорами я вільний. Ми можемо спокійно поговорити.

– Із задоволенням. Приготую кілька запитань для роботи, може нарешті зрушу тему.

– Сподіваюсь. До речі, мене звуть Анджей, – протягнув руку вікарій.

– Кшисєк, – відповів хлопець, згортаючи аркуш зі святим.

– Ех, випадковість, віриш чи ні, але в Польщі картинку зі святим Кераном не купиш.

– Дякую за чай. Дуже добрий. І за горілку, яку не випив. З Богом.

- З Богом. – вікарій міцно, по-чоловічому потиснув йому руку.

Кшисєк вийшов з будинку, сонце вже поволі сховалося за пагорбами Диновського Підгір’я. Час їхати додому. Він скочив на велосипед і озирнувся, але священик не вийшов, щоб попрощатися з ним.

Дорога додому була прямою та неймовірно чарівною. Він не був закоренілим городянином, цінував принади природи, кілька разів їздив у гори, але не на Крупувки[43], вулицю в Польщі, за яку більше усього незручно та соромно, а в справжні гори, де вдень майже не побачиш живої душі. На перший погляд лінивий Сан, оточений пагорбами і луками, що занурюються в ранковий туман, навіював йому неповторний настрій, він просто хотів жити, і тим сильніше було його бажання перемогти хворобу. Він тиснув на педалі, їдучи вздовж річки Сан і вперше в житті пошкодував, що не їде верхи. Велосипед тут був зовсім непідходящий, от кінь підійшов би ідеально.

Вдома на нього чекали дві приємні речі: зустріч із Веронікою, забороненим плодом, спокусливішим за яблуко в райському саду, та вечірня розмова з Якубом, яка обіцяла бути дуже цікавою. Вони збиралися вперше залишитися наодинці, Кшисєк збирався розпитати цілителя про всі його секрети, звісно ж, пов’язані з цілительством. Можливо, він не був талановитим дослідником, але сподівався завтра прокинутися, багатшим на це знання.

РОЗДІЛ 9

Вони сиділи в кабінеті Якуба, збираючись вперше почати сеанс, який оголошував цілитель. Розмова. Нібито зцілююча, принаймні, перший крок до прощання з небажаним гостем у голові Кшисєка. Генрі сьогодні не було, смерть Зенобії Жарци відійшла на задній план, залишившись десь за сучасним будинком Якуба та Вероніки. Кшисєк тремтів від нетерпіння, а також трохи боявся. Він вирішив кинути рукавичку.

– Почнемо з того, як ти лікуєш. – Хлопець почав вечірню розмову з питання, яке його найбільше цікавило. Він постійно думав, як все буде виглядати насправді, чи буде якийсь ритуал, покладання рук, зілля, чи відчує він цілющу силу, що тече по його тілу.

– Відразу з важкої артилерії, так? – усміхнувся Якуб. – Дозволь саме мені вести розмову, це буде як інтерактивна розповідь, ніжний роман, відкриття одне одного. Хочеш на першому ж побаченні бажаєш трикутничка, знімай труси, дівка, і вперед! Це так не працює. Проте я дозволяю вам задавати запитання.

– Милостивий пане.

– А ти природжений насмішник. Ти був би ідеальним блазнем у королівському дворі, розум прихований за гострим язиком і браком поваги до святості.

– Тож з чого ми почнемо? – запитав Кшисєк, наливаючи кожному по келишкові вишневої горілки, яка мала стати каталізатором цього вечора.

– Почнемо з того, що я сам хворів. Не вдаючись у подробиці, я пішов до доктора Радзішевського для остаточного діагнозу, і цей надзвичайно мудрий чоловік сказав мені коротке, заєбательськи просте речення: рак підшлункової залози. Я пройшов усі класичні стадії печалі. Ти, мабуть, добре це знаєш з власної автопсії?

– Я пройшов крізь це вже після того, як мені повідомили про підозру на захворювання. Серйозно, я відразу зрозумів, що мені хана. Заперечення мене, чомусь, оминуло. Була злість, досить сильний торг, звичайно, в моєму випадку єдиним торговим партнером був сам Бог. Дивно, як людина, яка раніше була невіруючою, раптом усвідомлює, що надія є тільки на Бога, про існування якого вона досі не надто замислювалася. Що тут робити? Залишитися вірним своїм ідеалам чи смиренно схиляти голову в церкві? Була депресія, а щодо сприйняття, не знаю, ти все перевернув для мене догори ногами. Зараз я відчуваю, що ця хвороба точно повинна зникнути, у мене з'явилася така дивна впевненість.

– Мушу тебе стурбувати, немає стовідсоткової гарантії, що я тебе вилікую, зрозумієш, коли дійдеш до кінця моєї історії.