Знахідка у бібліотеці

Він хотів побачити жінчину реакцію на ці слова. В її очах щось майнуло, так, саме майнуло, не більше. Роздратування? Тривога? Полковник не міг сказати, що саме. Йому здалося навіть, ніби вона, готуючись до чогось неприємного, змушена була взяти себе в руки.

— Так, саме він, — нарешті відповіла Аделаїда Джефферсон. — Він каліка й відразу втрачає спокій, починає хвилюватися. Ми намагалися переконати його, що все гаразд, річ, мовляв, природна, дівчина й сама не хотіла б, щоб доходило до поліції. Та він наполіг на своєму. Так воно й вийшло… — Вона зробила характерний жест. — Правда його, а не наша.

— Ви добре знали Рубі Кіні, місіс Джефферсон? — спитав Мелчетт. Вона замислилась.

— Важко сказати. Мій свекор дуже любить молодь, йому подобається, коли хлопці й дівчата крутяться поруч. А Рубі була для нього ніби новинка, його тішили її веселі балачки. Вона часто сиділа з нами у готелі, свекор катав її на машині.

Відповідала вона ухильно. А могла б сказати більше, якби захотіла, подумав Мелчетт. Уголос він промовив:

— Ви не могли б розповісти, як усе було вчора ввечері?

— Звичайно, можу, але користі з цього, боюсь, буде мало. Після вечері Рубі прийшла до нас у вітальню. Вона сиділа й не вставала, навіть коли почалися танці. Ми домовилися пограти в бридж і чекали Марка, тобто Марка Гаскелла, мого свояка, — він був одружений з дочкою містера Джефферсона, як ви знаєте. Йому треба було написати кілька важливих листів. Ми чекали ще Джозі — вона мала грати четвертою.

— Таке часто бувало?

— Досить часто. Грає вона, звісно, прекрасно, а крім того, дуже приємна жінка. Мій свекор страшенно любить грати в бридж і, як тільки трапляється нагода, запрошує Джозі, а не когось чужого. Певна річ, вона не може грати з нами щоразу, а тільки, коли вільна, — адже в її обов’язки входить організовувати гру в бридж у всьому готелі. Мій свекор… — Ті очі зблиснули усмішкою. — … залишає тут чимало грошенят, і власник готелю цілком задоволений тим, що Джозі нам до душі.

— А вам Джозі подобається? — спитав Мелчетт.

— Подобається. Вона завжди добродушна, весела, працює багато і схоже, свою роботу любить. Досить хитра, хоч і не особливо премудра. І… ні на що не претендує. Дівчина проста й щира.

— Прошу, розповідайте, місіс Джефферсон.

— Отож Джозі мала погуртувати людей по четверо на бридж. Марк писав листи, а Рубі сиділа з нами й розмовляла трохи довше, ніж звичайно. Потім з’явилася Джозі, і Рубі пішла на свій перший танець із Раймондом — він професійний танцівник і тенісист. Пізніше, коли вже надійшов Марк, вона повернулась до нас. Потім пішла танцювати з якимсь хлопцем, а ми вчотирьох сіли грати в бридж. — Вона замовкла і зробила ледве помітний жест — красномовний і безпорадний. — Оце й усе, що я знаю! Один раз я мигцем побачила, як вона танцювала, але бридж така захоплююча гра, що я більше й не дивилася крізь перегородку до зали. Згодом, опівночі, до Джозі підійшов Раймонд. Він був знервований і спитав, де Рубі. Джозі, певна річ, спробувала закрити йому рота…

— А чому «певна річ», місіс Джефферсон? — втрутився Гарпер.

— Ну… — Вона завагалась; Мелчетту здалося, ніби їй незручно щось казати. — Джозі якоюсь мірою за неї відповідає і не хотіла, щоб її відсутність помітили. Вона сказала, що Рубі, мабуть, у себе в кімнаті, бо, мовляв, скаржилася на головний біль. До речі, не думаю, що саме так і було. Просто Джозі намагалась якось залагодити цей випадок. Раймонд кудись подався телефонувати в номер Рубі. Мабуть, там ніхто не відповідав, бо повернувся він, скажу вам, як заведений. Джозі пішла заспокоювати його і врешті змушена була танцювати з ним замість Рубі. Вчинок з її боку досить ризикований, бо потім було видно, як у неї болить коліно. Після танцю вона підійшла до нас і почала заспокоювати містера Джефферсона. На той час він уже нервував. Кінець кінцем, ми переконали його йти спати, сказали, що Рубі, певне, поїхала з кимось покататися на машині, а в дорозі вони прокололи колесо. Учора він ліг спати неспокійний, а з самого ранку розходився… — На мить вона примовкла. — А далі ви знаєте.

— Спасибі, місіс Джефферсон. А тепер я хочу спитати вас ось про що: ви не здогадуєтесь, хто б міг це зробити?

— І в думці не покладаю, — одразу відповіла вона. — Боюсь, я нічим не зможу вам допомогти.

— Дівчина не казала вам чогось такого? — наполягав Мелчетт. — Може, про якусь підозру? Чи про чоловіка, котрого вона остерігалась? Або про інтимні справи?

Аделаїда Джефферсон на кожне запитання хитала головою. Складалося враження, що вона не могла їм сказати більше нічого. Гарпер запропонував допитати спершу Джорджа Бартлетта, а вже тоді поговорити з містером Джефферсоном. Полковник Мелчетт погодився, і всі троє вийшли. Місіс Джефферсон пообіцяла послати по них, як тільки свекор прокинеться.

— Приємна жінка, — сказав полковник, коли вони зачинили за собою двері.

— Так, дуже приємна жінка, — підтвердив Гарпер.