Знову й знову

У Сараєво він прибув пізно пополудні 27-го червня й оселився в центральному готелі, де туристичне агентство Томаса Кука телеграмою з Лондона забронювало йому номер. Потім прогулявся містом і пообідав у ресторанчику над річкою. Почувався дещо дивно, бо ж знав, що у місто вже прибули двома окремими гуртами виконавці замаху, які саме в цей час уперше зустрічалися між собою. Трьох завербували тут, у Боснії і Герцеговині; ще троє, зокрема й убивця, Принцип, приїхали з Белграда. Стентон знав, що, на відміну від нього, мандрували вони довго, мало не місяць, вельми звивистою дорогою, де були і численні конспіративні квартири, і паролі, і зустрічі з багатьма іншими агентами, і навіть таємний тунель. Запиваючи пивом свій шницель, Стентон укотре чудувався, що виконання настільки ретельно продуманого замаху Апіс доручив такій-от жменьці легкодухих дилетантів. Пиха, не інакше, розсудив він. Апіс вважав, що може все, і втратив пильність. Так і є, зазвичай людей його штибу рано чи пізно таки доводить до згуби пиха.

Стентон зиркнув на годинник. Зустріч змовників тривала, невдовзі вони надішлють боснійському ватажку «Чорної руки» листівку зі звісткою, що все йде добре. Ще один, як на його думку, навдивовижу безглуздий учинок. Адже адресат переховувався у Франції і на запланований на наступний ранок замах уплинути не міг. Навіщо було ставити під загрозу свою безпеку лише задля того, щоб тримати його в курсі справи, так і залишиться загадкою.

Де шестеро змовників збиралися провести ніч, Стентон не знав і вистежувати їх навіть не пробував. Відомо, що вони в місті, цього цілком достатньо. Він візьме їхній слід тільки зранку, і це добре. Що пізніше втрутитися у перебіг подій, то менший ризик пустити їх іншим руслом передчасно.

Вкладаючись того вечора у ліжко, Стентон спробував пройнятися відчуттям усієї масштабності того, що мало трапитися. Волею давно померлого геніального фізика йому випало змінити перебіг історії. Запобігти найбільш, либонь, сумнозвісній події двадцятого століття, а відтак і найкатастрофічнішій у тому столітті війні. Спробував, але не зумів. Хвилювання, яке було охопило його у потягу, виявилося не надто тривким і вже минуло. Хтозна, якби можна було поговорити про це з Кессі чи бодай із тією підлою душею, МакКласкі, то… Та з ким завгодно. Але поряд не було нікого. Він був сам. Завжди сам. І тепер уже ніколи не зможе розкритися перед кимось по-справжньому, адже варто буде прохопитися бодай словом про центральний факт свого існування — про те, що він прибув із майбутнього, — як його відразу ж сприймуть за божевільного, сумнівів тут не було.

20

Наступного ранку Стентон піднявся завчасу і зібрав усе необхідне спорядження.

Кілька попередніх тижнів він багато думав про те, що саме знадобиться йому в цей день.

Теоретично йому не потрібна була навіть зброя. Не потрібно було нічого, крім обізнаності. Він точно, у подробицях знав, що мало відбуватися впродовж того дня; коригування потребувала всього лишень одна невеличка деталь, а вже та деталь кардинально змінювала перебіг цілого століття.

Йому тільки й треба було завадити Принципу вистрелити в ерцгерцога.

Стентон знав, де Принцип стоятиме і що робитиме; знав, що вікно можливостей у того буде нікчемно маленьке. Треба попросту стати перед убивцею тієї миті, коли його шлях перетнеться зі шляхом ерцгерцога, заступити йому дорогу. Тоді, найімовірніше, той узагалі своєї потенційної жертви не побачить і до самого скону навіть не здогадуватиметься, що проґавив тоді свій шанс.

Так-то воно так, теоретично, от лише при зіткненні теорії з практикою часто-густо трапляються всілякі несподіванки, і до них варто підготуватися. «Підопічний» був озброєний і, як засвідчила історія, стріляв без зайвих роздумів. Якщо щось піде не так, його, можливо, доведеться просто застрелити. Тож Стентон поклав у кишеню норфолкської куртки, що висіла на спинці стільця, свій пістолет «ґлок». Варто також враховувати, що у разі такого втручання все відбуватиметься, фактично, на очах у цілої купи озброєних до зубів солдатів і поліцейських, уже роздражнених невдалою спробою підірвати ерцгерцога бомбою. Якщо між ним і Принципом спалахне перестрілка, до неї, не виключено, долучаться й інші. Що ж, треба вжити належних заходів і вдягнути бронежилет. Можливо, ця штука й сковуватиме дещо рухи, та Стентон, єдина на землі людина, яка володіла інформацією, що давала змогу запобігти глобальній катастрофі, мусив зробити все від нього залежне, щоб залишитися живим. Саме з цієї причини хроносити й забезпечили його насамперед бронежилетом.