Знову й знову

Кортеж рушив з місця, й оркестр змовк. Побачивши вираз облич трьох офіцерів імператорської охорони тієї миті, коли вони збагнули, що ерцгерцог поїхав без них, а їм краще пошукати собі візника — і то негайно, Стентон не зумів стримати посмішки. Як колега-військовий, він добре розумів, що у них було тієї миті на серці. Напартачили вони таки добряче.

Він повернувся спиною до вокзалу і разом із рештою натовпу вирушив у напрямку центру міста. Маршрут ерцгерцога оголосили заздалегідь, і всім було відомо, куди поїде кортеж після інспекції військових казарм.

Стентон проймався дедалі більшою симпатією до ерцгерцога і його чеської герцогині. Вони добре знали, що перебувають, принаймні почасти, на ворожій території, що в місті повно сербських націоналістів, та все ж вирішили їхати у відкритому авто за наперед оголошеним маршрутом. Це таки справляло враження. Не надто розумна поведінка, звісно. Але смілива, ба навіть шляхетна. Міцні, мов граніт, як і він.

Згідно з віртуальною реконструкцією того фатального дня, завантаженою у Стентонів комп’ютер, троє вбивць чатували на високопоставлену пару між казармами та міською ратушею, де мало відбутися врочисте прийняття. Всі троє своє завдання провалять, причому перші двоє виявляться настільки невдатними, що просто сміх та й годі.

Першого кілера Стентон спостеріг, як і мало бути, у центрі міста, в садку біля кав’ярні «Мостар». То був Мухамед Мехмедбашич, один із місцевих хлопців, тесля з Герцеговини. Стентон розглядав його довго й пильно і розмірковував, чи звернув би на нього увагу в натовпі, якби заздалегідь не вивчив фото на стіні у кембриджському «оперативному штабі» і не знав напевне, що перед ним — терорист.

На мить він перенісся подумки назад в Афганістан, де проводив якось огляд групи працівників, що зібралися перед брамою. Пригадав спеку і пісок, пригадав, як вдивлявся в обличчя, вишукуючи того, хто міг ховати під одягом вибухівку, і таки проґавив хлопця, який незабаром укоротив віку собі, а заодно й трьом Стентоновим товаришам. Насправді вгадати наперед годі. Нервуватись і пітніти можна з найрізноманітніших причин. Зовсім не обов’язково це означає, що людина обв’язана вибухівкою, проте іноді, звісно, саме так і є.

Цікаво, де ховає свою бомбу ось цей хлопець, Мухамед Мехмедбашич, подумав Стентон. Мабуть, у тій торбині через плече, але тоді якась вона не надто велика. Смертоносна, звісно, якщо кинути влучно, от лише Мехмедбашич влучно не кине. Насправді він узагалі її не кине, бо зовсім розгубиться, аж сторопіє.

По суті, Мехмедбашич — це, фактично, прототипний, серійний невдаха. Судячи зі Стентонового досвіду, завербована терористичними організаціями молодь переважно до цього ґатунку й належала. Зрештою, Мехмедбашич же навіть син невдахи, у нього це в генах. Його батько походив зі зубожілої шляхти. Фатальне поєднання: невдаха з претензією на манію величі. Цього хлопця, який стояв і переминався з ноги на ногу під палючим сонцем, Стентон бачив наскрізь. Класичний взірець: озлоблений на життя фанатик. Людям цього штибу завжди кортить поквитатися за свою невдатність з іншими.

Та попри все це Апіс бере і його вербує. Як можна бути таким викінченим придурком?

Він що, кандидатів узагалі не вивчав?

Мав же знати, що в ролі терориста Мехмедбашич облизня вже раз спіймав. «Чорна рука» доручила була йому вбити боснійського губернатора, і він уже сидів у потягу, що прямував туди, де мав відбутися замах, та тут у вагон забіг поліцейський, який гнався за злодієм. Мехмедбашич запанікував і викинув через вікно свою зброю.

Ніж і плящинку з отрутою.

Укотре вже Стентон подивувався, як ці смішні, аж комічні лиходії примудрилися все ж таки змінити хід історії. На вигляд же — справжнісінькі аматори.

Над’їхав кортеж і рушив униз сливе безлюдною вулицею. Рухався поволі, тож людина з міцними нервами кинути тієї миті бомбу могла завиграшки. Проте Мехмедбашич і пальцем об палець не вдарив. Стентон побачив, як він шарпнувся був — та й усе.

Неподалік перебував іще один терорист «Чорної руки». Васо Чубрілович — сербський юнак, озброєний бомбою і пістолетом — теж просто завмер на місці і лише стояв мов укопаний. Відкритий двомісний фаетон «Ґраф-унд-Штіфт», у якому сиділа можновладна пара, без жодних пригод проїхав мимо.

А двійко озброєних бомбами нікчемних, пустоголових хлопчаків тільки збараніло витріщалися йому вслід. Ось вам і рядові члени терористичної організації.

Ерцгерцог із почтом вирушив тепер до річки Міляцка. Вивчивши завчасу їхній маршрут, Стентон знав, що міг би кількома бічними вуличками зрізати кут і випередити їх, та в цьому не було потреби. Поки що він лише глядач; час його виходу на сцену в сараєвській драмі ще не настав.