Знову й знову

І тут Стентон його побачив. І тієї ж миті збагнув, яку впоров дурницю. Принцип був на протилежному боці вулиці. По той бік машини.

З дівчиною-квіткаркою.

Стентон таки змінив історію. Зайві гроші, які він дав дівчині, змінили перебіг її дня. Вона перервала роботу і поквапилася скористатися несподіваним дарунком долі. Дарунком, якого у попередньому двадцятому столітті не отримала.

Звісно ж! Що зробить голодна вулична дівчина, коли їй перепаде трохи «лівих» грошей, за які не треба звітувати? Звичайно, відразу попрямує туди, де можна роздобути їжі. Найближчим таким закладом і були «Делікатеси Шіллера», і там вона зустріла Принципа, якого не мала б зустріти. Молодий парубок перестрів юну дівчину. Вийшли вони разом, а може, він вийшов слідом і заговорив із нею вже після того, як вона щось собі купила. Онде в руці у неї паперова торбинка.

Усе це Стентон побачив і збагнув умить. Так само вмить він побачив і збагнув, що на дівчину Гаврило Принцип уже не дивиться. Дивиться натомість на ерцгерцога й усвідомлює, що нагода таки його наздогнала. Як і у попередній часовий виток, тільки-от цього разу він опинився з іншого боку від авто.

Бо туди його відправив Стентон.

Дівчина стояла перед Принципом, між ним та ерцгерцогом, між ним і Стентоном. Вона саме оберталася й собі глянути туди, куди дивився Принцип, — на машину та її знаменитих пасажирів. І тут-таки Стентон помітив, що Принципова рука потягнулася до кишені. Що було в тій кишені, він знав достеменно точно.

Стентонова рука теж ковзнула вниз — до кишені, де лежав «ґлок».

Тим часом рука Принципа з кишені вже випірнула, стискаючи щось вугласте й сіре: цю річ Стентон упізнав одразу, бо ж бачив не на одному фото. Внаслідок його необдуманого вчинку браунінг, з якого зробили перший постріл Великої війни, ось-ось мав вистрелити знову.

Не минуло й секунди, як Стентон уже був готовий до бою: тримав у витягнутій на рівні очей руці пістолет і цілився. Тільки-от між ним і сербом далі стояла дівчина. Фактично, з-за неї визирав лише край голови Принципа — і рука зі зброєю, яка теж піднімалася, щоб вистрелити. Коли Принцип стріляв у ерцгерцога та його дружину минулого разу, то вбив обидвох усього лишень двома пострілами. Стентона, який збавив чимало часу, аналізуючи матеріали сараєвського вбивства, це добряче вразило. Убити людину одним пострілом не так легко, навіть стріляючи впритул, а з браунінга 1910-го року — то й поготів, не кажучи вже про те, щоб зробити це двічі впродовж буквально двох-трьох секунд. Обговорюючи замах, Стентон із Дейвісом знай гадали: Принцип просто такий щасливчик чи природжений снайпер? Якщо друге, то йому завиграшки зробити те саме ще раз. Так ризикувати Стентон не міг. Він повинен був гарантувати безпеку ерцгерцога на сто відсотків і мав на це пів секунди: потім молодий серб вистрелить. Стентон і сам стріляв нівроку, та Принцип ховався за дівчиною, і влучити в нього так, щоб знешкодити лише його, було практично неможливо.

Залишався тільки один спосіб поцілити у нього напевне.

— Мені так прикро… — прошепотів він, дивлячись у великі, вражені дівочі очі.

«Ґлок» випустив кулю, яка легко пробивала броньовану пластину. Прошивши два тіла, вона ледве чи й утратила відчутно на швидкості. На зріст Принцип удався невисокий, не надто вищий за квіткарку. Їхні серця були в ту хвилину якраз на прямій лінії від Стентона.

Одна куля пройшла крізь два серця.

Дівчина померла миттєво. На мікросекунду пізніше так само миттєво помер Принцип.

Ерцгерцог і його кохана герцогиня навряд чи й збагнули, що трапилося.

До них уже бігли поліцейські і солдати. Ті самі поліцейські і солдати, яких Стентон добре вивчив за відомим на весь світ фото затримання Принципа.

Та цього разу Принципа не затримали. Він був мертвий, а от ерцгерцог — живий. Першу частину довіреної орденом Хроноса місії Стентон виконав. Урятував Франца Фердинанда.

Й убив безневинну молоду дівчину.

23

Стентон кинувся геть. Побіг не назад до річки — саме звідти й наближалися солдати і поліція, — а вгору провулком, до Франц-Йозеф-штрассе, однієї з найжвавіших вулиць Сараєва.

Замішання і метушня позаду зіграли йому на руку, і перший окрик «Стій!» донісся до нього вже на тій вулиці. На щастя, там було повно людей, а загубитися в натовпі набагато легше, ніж у чистому полі. Можливо, за ним і гналися, та озиратися не хотілося.

Він убив дівчину.

Спершу спонукав її відхилитися від шляху, який судила їй доля, а коли їхні дороги перетнулися вдруге, просто її застрелив.

Мусив так учинити і знав це. Місія важила більше. Місія рятувала життя мільйонам невинних дівчат. Квіткарка стала лиш іще однією з «супутних утрат». Отак-от: трапилася на його путі — і перетворилася на утрату.

Бо він виявився тупим придурком.

«Не залишати жодних слідів»: що тут незрозумілого?

І яким чином ця вимога узгоджується з чималенькими чайовими голодній дівчині біля ключового кафе, коли до години «Ч» залишилися буквально секунди?