Зустрiч з тиранозавром

Я часто думав про долю Мирослава Грдички. Заблудитися в цих безкраїх зарослях - означало загинути. Навiть лiтаки не могли б допомогти. Ти будеш чути їх гуркiт над головою, але вони не побачать тебе.

У Бумба не вдалося дiзнатися про чеха нiчого нового. Я вияснив, що кiнооператор прожив у Бумба кiлька днiв у тому ж готелi, де зупинялися ми. Це було майже десять мiсяцiв тому. Куди вiн вирушив з Бумба, нiкому не було вiдомо. Джонсон також нiчого не знав, а може не хотiв сказати…

Старий мисливець дуже змiнився, став похмурим, мовчазним. Вiн хотiв вiдмовитися вiд участi в новiй експедицiї. Я ледве умовив його. Дорогою вiн всiляко уникав розмов зi мною i з Персi Вуффом. Я не сумнiвався, що мiж ним i Персi пiд час моєї вiдсутностi щось сталося. Але що саме… Для мене це залишалося загадкою Вони вже не проводили разом вечорiв за вiскi. Пiсля вечерi Джонсон поспiшно зникав у наметi, а Персi довго сидiв бiля похiдного стола, спершись квадратним пiдборiддям на величезнi кулаки. Вiд його байдужостi не залишилось i слiду, вiн зробився розлюченим i нахабним.

Каравану потрiбно було якнайскорiше вибратися з зелених сутiнкiв джунглiв до сонця i свiтла. На одному з привалiв я завiв про це розмову з Квалi.

- Ще один день, - сказав молодий негр. - Завтра вечiр буде гора, потiм озеро i великий болото. Лiс кiнчиться завтра…

Наступного дня машини вибралися на сухий схил i пiшли швидше. Незабаром джунглi розступились перед караваном. За кiлькома великими деревами виднiлося широке плато, поросле густою високою травою.

За порадою Квалi ми розбили табiр на краю плато в тiнi гiллястих дерев. Поряд було джерело з холодною чистою водою. Поки розвантажували машини i ставили намети, Джомсон i один з чорних воїнiв, яких ми найняли носильниками, пiшли подивитись, чи нема поблизу дичини. Скоро долинув пострiл, а ще через кiлька хвилин мисливцi приволокли велику плямисту антилопу.

В таборi залунали захопленi вигуки.

До мене пiдiйшов Джонсон. Очi його сяяли.

- Антилопу я пiдстрелив бiля самiсiнького табору. Далi на плато пасуться зебри i жирафи. Вони навiть не злякались пострiлу. Рай для мисливцiв. Якщо так пiде далi, то ви й свою тварюку, чого доброго, зможете зустрiти,

- Скажiть, Рiчардс бував у цих мiсцях?

Джонсон вiдвiв очi.

- Хто його знає… Мабуть, нi.

- Ви кажете не дуже впевнено.

- Та що я - нянька Рiчардсу? - скипiв раптом Джонсон. - Звiдки я знаю, де вiн був, а де не був… В останнiй рiк вiн частiше їздив сам.

- А десять мiсяцiв тому?

- Я вже сказав, що не знаю. Нiчого не знаю!.. - його голос зiрвався на крик.

Вiн почав набивати люльку. Пальцi його тремтiли. Я подумав, що за дивною поведiнкою старого мисливця щось крилось. Але що?..

Я пiдiзвав Квалi.

- Завтра будемо вiдпочивати на цьому плато. Потiм поїдемо далi. Куди Квалi поведе нас тепер?

- Табiр буде тут багато день, - вiдповiв Квалi. - Далi дорога машин нема. Iдем, покажу…

- Пiшли подивимось, Джек, - запросив я старого мисливця.

Джонсон взяв свого штуцера i мовчки пiшов слiдом за нами.

Неяскравий оранжовий диск примушував мружити очi. Ми пройшли бiля кiлометра. Несподiвано трав'яний покрив закiнчився, i ми опинилися на краю вапнякового плато.

Скелястий схил круто обривався до просторої плоскої низовини. Вона тяглася аж до обрiю, затягнутого серпанком. Спочатку менi здалося, що це савани, але, придивившись, я зрозумiв, що внизу на багато десяткiв, а може, й на сотнi кiлометрiв розкинулися величезнi болота.

- Де ж священне камiння? - запитав я в негра,

- Ось воно, - Квалi вказав на обриви.

- А куди пiдемо шукати слiди?

- Там, - негр вказав уздовж краю обривiв. - Один день дороги. Великий озеро. Там…

Сонце зайшло, i вiдразу настала пiтьма. Над головою засяяли зорi.

- Треба повертатися, - пробурчав Джонсон.

- Трохи почекати, - попросив Хвалi.

Ми присiли на теплому камiннi. Вiтер доносив знизу шелест очерету. Десь далеко пронизливо засмiялась гiєна, i знову стало тихо.

Ми сидiли мовчки, прислухаючись до шелесту очерету.

Нарештi Квалi пiдвiвся.

- Злi духи сьогоднi мовчать, - оголосив вiн, i ми пiшли назад, до вогнищ, якi яскраво освiтлювали табiр.

Вранцi наступного дня Хвалi, я, Джонсон, Персi Вуфф i четверо чорних воїнiв попрямували до священного камiння. Негри були чогось стривоженi. Я чув, як Квалi тихо заспокоював їх.

Незабаром ми опинилися на краю плато. Квалi роздивився i попростував уздовж обривiв на пiвнiчний захiд. Ми мовчки йшли слiдом за ним. Спека ставала все вiдчутнiшою. Пiт заливав обличчя. Я змушений був часто зупинятися i витирати окуляри. Пройшовши кiлька кiлометрiв, ми досягли глибокої розколини, що розсiкала край плато. Хвалi пiрнув у неї, але скоро появився i знаками запропонував iти слiдом за ним. Розколиною ми спустились до пiднiжжя обривiв i побачили входи в печери.

- Тут, - мовив Квалi, вказуючи на печери.

Ми пiдiйшли до однiєї з них. Чорнi воїни боязко озирались навколо.

Я ступив углиб печери. Назустрiч по кам'янистому грунту виповзла велика сiра змiя i зникла в густiй травi. Стiни печери були покритi грубими малюнками, зробленими червоною i жовтою фарбами.