Зворотня сторона Демонології

- Проблеми в неї виникли на ґрунті теологічних суперечок. Сюди вона навряд чи ще зможе повернутися.

Я, нарешті, сіла на ліжко і випустила пар.

- Оце так історія. А як же ЗБОНЧ, Медді? Ти ж працювала з Ап-Перкотом і він нічого не помітив?

- Так він знав. Честь мундиру чи не честь мундиру, а жити якось треба. До того ж, я не вважаю себе організованою нечистю. У мене приватна практика.

- А-а, ідеальне прикриття. А я? Міг він знати…

- Міг, вони натреновані таке відчувати, якось там, чи екстрасекси, чи сальтенкекси звуться. Але навряд чи щось помітив. Ти ж у нас іще, ем-м, з невідкритими рецепторними каналами. Тому, до речі, і не можеш контролювати свої здібності.

Я відчула, що червонію. Таке - і при сторонніх. Бішоп глупо посміхався, як турист на екскурсії. Ну та біг з ним, нехай вчиться.

- Повернемося до наших баранів. Бішопе, у вас була якась справа.

- Ага, точно. Немає більше булькатого. В мене така підозра, що поїхав рапортувати, де б він не працював.

- В ДУПІ? - відгукнулася моя бабуся.

Ми з паном Теодором перезирнулися. Ого!

- Ну і що ти пропонуєш? Ти… Ви… Чорт, не знаю вже, як тепер до тебе ставитися.

- Як? З належною повагою і захопленням. Ну а от щодо ДУПІ… Пропоную поїхати відпочивати на море.

- Кардинально. Головне, інноваційний підхід. Тільки, можна, не в твій улюблений пансіонат “Холєрна Паличка” на березі Ассе-Д’Осійської затоки? Хіба ДУПІ не зрозуміє, що ми з переляку потікали світ за очі? І вислідить нас по тому світу за очами. От якби провернути такий хитрий фінт: зробити вигляд, що їдемо на море, а самі - туди, де нас менш за все чекають - до Вічного Міста!

На моє здивування, організаційна комісія погодилась із пропозицією. Хтось із класиків казав, пропонувати людям треба те, чого вони самі хочуть. Такою є стратегія завоювання друзів; тільки я ніколи не розуміла, нащо так з друзями поводитися, вони ж не ворожа територія і не надокучливий сусідній народець. А, власне, порада хороша. Виявилося, що Бішопові треба отримати зарплатню в Університеті, а Медді хоче оцінити ситуацію на ринку послуг для відкриття філії закладу Мадам Мадлен. А я - ну в мене свої суб’єктивні причини. Треба налагоджувати особисте життя, хоча б мені навіть довелося іти по трупах. Жартую. Незручно.

…ХVІ…

- Теодоре, чи не забули ми чого, коханий? - ніжно заволала моя новоспечена бабуся.

- Що? - відгукнувся Бішоп, визираючи з вікна.

Варто, напевне, відмітити, що не тільки він. Численні сусіди, як по третьому дзвінку, позаймали свої місця у ложах бенуар.

- Чи ми нічого не забули? Мої вісімнадцять купальних костюмів - ти взяв усі? Не дай же ж біг, забув. Креми - для рук, ніг, повік, гоління, сексу, від сонця, побутових травм і радіації? Маску для підводного полювання на рачкъ…

- Що - навкарачки? Все в тебе якісь нелюдські забаганки: то у ванні, то на антресолях… - бубнів пан Теодор, скачучи між велетенськими сумками.

Медді розташувалася на ганку і фарбувала губи у помаранчевий колір, я сиділа на валізі, відбиваючи ногами ритм шлягеру “шаланди, повнії кефалі” про нелегкі будні передовиків рибного промислу і надзвичайну повагу до них працівників поштово-транспортної індустрії. Нарешті, з’явився Бішоп, тягнучи на горбу наш курортний багаж.

- Ну, рушаймо?

- Треба присісти на доріжку.

Бішоп змучено зітхнув.

- Якщо я сяду, то вже не встану ніколи. - і тут же опустився на лавку.

- От тепер можна і рушати.

Нещасний мій викладач жалібно застогнав.

- Вперед, вперед! - рука Медді з затисненою в ній косметичкою проклала невизначену траєкторію путі, - зорн на зустріч!

- Зорі, а як же. Передчасній смерті від перевтоми, алкоголізму і карієсу, - злісно пообіцяв пан Теодор.

- Пане Бішоп, треба дивитись на світлу сторону темного боку життя. - порадила я, чим заслужила погляд, яким, певно, дивився на буржуазію Великий Магістр темного ордену Про-Літаріїв, Єлєйнин, від чого буржуазія банкрутіла, капіталізм загнивав, також в’янули квіти, і з неба падали птахи о двох головах.

Мені різко стало соромно і, взагалі, недобре, тож я і повела наступ, з криком “ій-єх, дубінушка, ухнєм” першою закинувши валізу на дах маленького екіпажу, що його Медді позичила для нашого турне у місцевому агентстві оренди нерухомості. Бішоп елегантно вліз на козли, і ми рушили.

Перших дві години ми зосереджено збивали зі сліду гіпотетичних переслідувачів, їдучи “строго на південь”. Потім, у момент Х, на перекладній станції (там іще був мотель з загадковою назвою “Безнаколонка” - якась фольклорна беззмістовна гра слів, хоча, може, туди не пускають без наколок, оскільки тільки для своїх в номерах - рожеве шампанське і дзеркала на стелі, хто зна?) ми залишили наш екіпаж з курортним причандаллям і приєдналися до каравану постачальників с/г продукції, що прямували до Вічного Міста.