Читаем Зворотня сторона Демонології полностью

Відразу видно, людина з вищою освітою, подумала я. Вміє відшукати нові закономірності, не комплексуючи, повідати людству про свої проблеми і яскраво живописати наслідки інформаційного шоку. М-да, всі ми там будемо, еліта нації, вирощена на пайку для лабораторних пацюків. Мені чомусь розхотілося напиватися до появи симптомів розумового розладу. “Ходімо додому, Делі,” - звернулася я до себе. “Та що там робити?- заперечила Делі, - там знову ці зануди будуть підбивати тебе на сексуальну революцію.” А може…

Стоп! Що ця жінка сказала про гормональний стрес? Про дикі очі? Чи це випадково? Не встигнувши навіть обмислити ідею, я підхопилася з лавки, шукаючи жінку очима. Cherchez la femme! Ніколи не думала, що мене це стосуватиметься, хоча, як теоретик сексології, я могла зрозуміти буквально будь-яке збочення, окрім вегетаріанства.

Ну а її, звісно, як вітром завіяло. Що ж це було? Майстерно замасковане у Еріксонівську спіраль, якесь повідомлення. Мені? Від кого?

Міркуючи над цим питанням, я побрела містом, час від часу зазираючи в різні чайхани з метою випити заспокійливого чаю з материнкою. Не знаю, на який ефект я сподівалася, та дійшовши, десь увечері, додому, я зрозуміла, що п’ять літрів чаю мені даремно не минулися. І знаєте, потім таке відчуття полегшення, немов зняла я нарешті, симптоми Дикого ГоНу. Чудова розрядка! Але, шкода, ненадовго.

… ХХIІ…

Знизу, з холу чулися звуки п’яного дебошу. Святі отці істину шукають, подумала я. Per speculum at in eanigmae…

Зітхаючи, я попрямувала до кімнати, плануючи, певно, ще пошукати телепечатку. Ага, зараз.

Назустріч мені вийшов усміхнений пан Бішоп.

- Ми тут з Медді, е-ее, придумали, як тобі вирішити твою проблему.

Медді сперлася на його плече і грайливо вкусила пана Теодора за вушко. Бішопа трохи перекосило.

- Ну, - я хижо вишкірилася, - особа чоловічої статі, в непоганій формі, здається в оренду на привабливих умовах?

Бішоп, ображено:

- Кохана, твоя онучка мене зовсім не поважає.

Медді насупилась.

- Ага, хіба в неї є підстави? Хоча, з іншої сторони, я ж, наче, мушу гарантувати якість… Ні, Делі, дійсно, Теодор тебе не розчарує. Я тут йому дещо показала…

- О, ці бабцн, - я підморгнула Бішопові, - вони таке творять, коли думають, що це востаннє. Ну добре, нехай, в передостаннє. Дозвольте пройти, шановні.

Медді вразила мене своєю витримкою.

- Делі, ходи сюди. До дзеркала.

Так, ну тут я ледве не зімліла. Звісно, не було вже мого відображення. Хвороба прогресує! Що ж далі робити?

- Хочу крові, - невпевнено проказала я, клацаючи іклами.

- Крові? - здивувався Бішоп.

- Крові? - не зрозуміла Медді.

- Ех, - я тяжко зітхнула, звертаючись до пустого, як серце повії, дзеркала, - їм не зрозуміти. Скоти.

Я зайшла до кімнати, повільно причиняючи за собою двері. Потім лягла на ліжко, з ніжністю пригортаючи подушку. Бішоп - що, він мені завжди подобався, але Гаел… Від того в мене з самого початку дах рвонуло зі страшною силою. Гаел… Очі кольору грозового неба, довгі вії… сильні руки з великими долонями, теплі-теплі губи… Аж слинки течуть. Я плюнула в стелю. Курва.

Потім полізла у валізу з речами Медді і витягла звідти телепечатку. Напевне, мені дуже хотілося його бачити - наступної хвилини я вже була під дверима його спальні. Однак, біля дверей стояла пара червоних черевичків на високих підборах. “Фетиш Поцоліні” прочитала я на одному з них. “Мейден, Дай-в-Ань” - було написано на іншому. Ласкаво просимо до клубу…

Стукати у двері я не стала, а відразу вистрибнула через вікно. Поверх, правда, був перший, на рівні грунту. Надворі я відразу ж потрапила під косі промені сонця і здригнулася від крижаного холоду. Ще одна особливість перетворення мене на нечисту силу? “Шоб тобі протуберанці повідсихали, огидний жовтий карлик,” - прошипіла я, відступаючи в тінь будинку. Так я і йшла додому, клацаючи зубами і ховаючись в затінку перевулків і підворіть. Ледве дочвалала. Святих отців, на щастя, вже не було - забралися, бо час був якраз до вечірні.

- Медді! - заволала я, ледве досягши рятівної темряви холу “Марії-Магдаліни”,- давай сюди своє приладдя. Будемо вставляти запобіжники, бо проводка вже гори-и-ить!

Медді зреагувала миттєво.

- Зараз, папери приготую.

- Хей, ти що? Які папери? Може ще свідків і нотаріуса покликати - канделябру тримати?

- Дай мені півгодини, добре? А то з тобою не розбереш - то те, то се…

- Ну добре. Якраз причепурюся для такої нагоди, жаль, нафарбуватися нема як - не видно моєї наглої пики, як не крути.

Коли я повернулася, всі були вже готові для процедури. У холі бару сиділи: пан Бішоп з нервовою усмішкою (як дівиця на виданні, їй Бо’), урочиста Медді і два напівпрозорі чорти. Пан Аврелій розливав коктейлі. Коли я ввійшла, всі присутні розвернулися і порозкривали роти.

- Делі, що це? - прохрипів вражений Бішоп.

- Це? А, це - квітка апельсина, - Біла квіточка була приколота до сукні.

- Ти що? - осудливо хмукнув пан Теодор, - суккуби ж відродясь…

- Ех ви, цинік. Хіба ж можна зводити все до банальної фізіології? Коли ще буде шанс так познущатись над вимогами подвійного стандарту?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее