Зворотня сторона Демонології

- Ці єзувіри таки змусять мене поскаржитися феодальним властям! Все їм треба знати, скільки у нас доходу на кожного члена кооперативу, а то - в якому санітарному стані знаходяться наші простирадла. А як можна було знати, що кожному будинку розпусти треба мати план евакуації, ящик піску і дві лопати на випадок пожежі? А то, взагалі, якість послуг надумали перевіряти!

Дівчата пирснули. Медді насупилася.

- Заледве випровадили. Чорт би забрав цього Гаела!

- Хто такий Гаел?, - здивувалася я.

- Гаел - новий голова муніципалітету, - пояснила Медді, - його призначили, коли старий осоромився на прийомі у Короля. Він, бачте, напився до втрати пульсу, вліз на банкетний стіл і почав щось верзти про переваги демократії. Треба ж було так упитися!

- А цей Гаел - темна кобилка, - додала Б'янка, - і тільки він має право видавати ліцензії… а нам уже час поновлювати дозвіл.

- А це значить… Ні, я б йому і пальцем не дозволила доторкнутись до наших дівчат!

- Що, боїтесь бюрократичної зарази?

- Та ні, є щось у ньому… демонічне. Вні такими очами дивиться на жінок!

І це - Мадам Мадлен, власниця будинку розпусти. Ми з паном Бішопом перезирнулися. Були в цьому якісь на диво знайомі нотки.

- Слухай, Медді, я спробую розібратись із цим Гаелом.

- Ти?!

- Ну, це ж зачіпає і мої інтереси…

- І не думай, Делі!

- Пан Бішоп?

- Ні!

- Та я ж…

- Ні!

- Та я тільки…

- Ні!

- Ну то вже добре, ні так ні.

- Ні!

Як можна бачити, він таки добряче завівся. Не знаю, що було би далі, якби в двері не постукали. Медді підхопилася з місця.

- Дівчата, бойова тривога! Всім зайняти свої місця!

У борделі починався робочий день. Я просковзнула до своєї кімнати. Треба відпочити - в мене завтра відповідальна зустріч у муніципалітеті.

…VІI…

Зранку переді мною постала проблема - як позбутися чоловічого переслідування. Може, для когось це і не проблема, а вже певне досягнення, але, за всіх інших рівних умов, з чоловіками завжди більше клопоту. Звичайно, я маю на увазі пана Бішопа. Якщо я збираюся відвідати Гаела, можливого товариша по нещастю, і отримати дещицю корисної інформації, треба якось змусити його дати мені спокій. Не вигадавши нічого кращого, я повісили на двері своєї кімнати табличку “Не турбувати”. Дуже корисна річ. Якщо ви колись надумаєте відкривати бордель, то такі таблички - перше, що слід придбати для нового закладу.

Було би добре, якби всі вирішили, що просто хочу спокійно поспати. Спокійно, ха! Атмосфера не та. Згадати б тільки мої сьогоднішні сни, які, я певна, потішили би око пана Бьорнса, мого викладача з сексології! “Природа чи виховання?”- вкотре вже задавала я собі питання і не знаходила відповіді.

Гаел - ось хто мусить мені допомогти. Шкода, що він про це поки що не знав. А то б у мене було набагато менше проблем із штурмом муніципалітету. Всілякі бюрократи мають просто панічний страх перед контактом з народними масами, от і ховаються за високими стінами, ровами, валами і природніми перешкодами у вигляді озброєних загонів.

Коли я підійшла до замку, перед ним уже стовбичило чимало народу. Невмиваний і розлючений клас пригноблених потрясав вилами, скандуючи: “Трудящим - виробничі відносини без інтиму!” Не знаю, яка ідеологія стояла за цими суспільними заворушеннями, але, схоже, її творець зумів чітко сформулювати потреби пролетаріату.

Я звернулася до одного з охоронців.

- Як мені потрапити до приймальні Гаела?

- Какова лешева? - рявкнуло страховидло, - Прійом по вторнікам!

Господи, найманці! Варвари з півночі! Якщо це Гаел притяг їх до Яснізорії, то хорошого від нього чекати марно.

- Та я до нього зі справи - все ж таки спробувала я, - він сам запрошував мене на зустріч. Я представляю інтереси Борделю Мадам Мадлен.

- Я ж вам сказал! А што, - видно, таки, у спинному мозку думка запрацювала, - с бордєлєм?

- Необхідна процедура для поновлення ліцензії. Ви ж не хочете, щоб його закрили?!

Ні, він не хотів. Щось сказав своєму напарнику, і (о, диво!) мене пропустили повз загін озброєних амбалів. Та рано ще радіти. Переді мною головна перешкода - приймальня. Вона розташовувалася у внутрішньому дворі замку, і була вона, як повелося, колом вільного обстрілу. Нікого не було видно, але підстрілити відвідувача можна було з будь-якого віконця чи амбразури.

- Хто?! - прозвучало питання звідкись згори.

Я назвалася і повторила своє пояснення.

- Процедура? - прошипів жіночий голос, - а довідка у вас є?

- Яка довідка? - здивувалася я, передбачаючи ускладнення.

- Про проходження медичного обстеження.

- Та це ж тільки настановча зустріч. Ми повинні обговорити деталі.

- Другі ліві двері справа. Піднімайтесь у східну вежу, шостий поверх лівого крила, четвертий відділ, до канцелярії. Напишете заяву.

- Які двері?

Все марно. Мною більше ніхто не цікавився.

Печальна доля оббивателя порогів - в бюрократичних хащах заблукати й загинути в пітьмі страшного лабіринту.

Чи варта моя зустріч з легендарним представником найдавнішої професії такої жертви? Ні, я ж себе ціную і поважаю, а щодо найдавнішої професії, якщо у когось якісь сумніви - Бог створив світ із хаосу, а хаос, як ви думаєте, хто зробив? Бюрократи.