13 звичок, яких позбулися сильні духом люди

Коли Мері було вісімнадцять, у її матері діагностували рак молочної залози. Минуло три короткі роки, і мами не стало. Жінка зізнається, що після смерті матері сховала голову в пісок. З її слів, вона вагалася між жалем до себе — батько помер, коли Мері була підлітком, тож було несправедливо стати сиротою в 21 рік — та потоком діяльності, у який поринула, щоб не стикатися зі справжньою ситуацією.

Але 2000 року, на 50-му році життя — у тому самому віці, у якому помер батько,— жінка почала замислюватися про власну смертність. Того самого року Мері як вчителя старших класів запросили очолити кампанію зі збирання коштів на дослідження ракових захворювань. Школа виступила спонсором. Цей до­свід дав можливість познайомитися з іншими людьми, хто втратив близьких через рак, та благодійність розпалила в Мері пристрасть до змін. Вона почала брати участь і в інших заходах зі збирання коштів на онкологічні дослідження.

Спочатку жінка приєдналася до задуманої Американським онкологічним товариством акції «Естафета за життя». Це була перша благодійницька хода Мері. Потім, у 2008 році, вона долучилася до триденної прогулянки на шістдесят миль (приблизно 97 кілометрів), яку організував фонд боротьби з раком грудей ім. Сьюзен Комен. У Мері завжди жив дух суперництва, та, побачивши, скільки фінансів вдається отримати іншим, вона підняла планку, самотужки зібравшши 38 000 — тисяча доларів за кожен рік після смерті матері.

Однак замість спочивати на лаврах активістка звернулася до людей зі свого містечка по допомогу у збиранні коштів. Її ініціативи з благодійного фінансування досліджень ракових пухлин отримали гарячий відгук у серцях громадян. Мері довідалася, що її рідний штат Коннектикут — другий у країні за кількістю хворих на рак молочної залози. І тут жінку осяяла думка.

Мері вирішила заснувати власну неприбуткову агенцію для збирання фінансів та залучила туди усю громаду. Організацію назвали «Рожевий Сеймур» на честь рідного міста Сеймур, штат Коннектикут. Щожовтня — місяць обізнаності про рак грудей — містяни докладають значних зусиль, щоб усі могли «побачити більше рожевого». Підприємства вбираються в ясно-червоні тони. На стовпах уздовж кожної вулиці майорять рожеві стяги, які є шануванням вцілілим та пам’яттю тим, хто програв боротьбу з раком. Дома прикрашають рожевими стрічками та повітряними кульками.

За роки благодійної діяльності Мері вдалося зібрати майже півмільйона доларів на усе, що стосується боротьби з раком молочної залози. Її організація жертвує певні кошти на онкологічні дослідження та виплачує пряму фінансову допомогу тим родинам, де є хворі на рак. Жінка не тільки не приймає жодних почестей,— а тільки вихваляється чуйними людьми зі своєї спільноти, які беруть участь у кампаніях зі збирання фінансів,— та замовчує власні успіхи. Я дізналася про її випробування на шляху становлення лише від інших людей.

На третьому році громадської активності Мері потрапила у жахливу аварію. Черепно-мозкова травма призвела до значних когнітивних та мовленнєвих ускладнень. Але навіть велика аварія не могла зупинити таку людину, як Мері. Вона відвідувала терапію з відновлення мовлення вісім разів на тиждень та була дуже рішуче налаштована повернутися до збирання коштів на лікування хворих на рак та дослідження. Коли більшість припинила б діяльність, Мері сказала: «Я так діла не полишу». Їй було відомо, що одужання — процес тривалий, однак варіант залишити гру навіть не розглядався. Щоб дістатися цілі, знадобилося п’ять років, але у 2008 році вона повернулася до роботи шкільним учителем природничих наук та до благодійного активізму.

Мері не планувала змінити увесь світ. Натомість вона зосередила зусилля на тому, що було в її владі. Якщо ви почнете зміни з власного життя, то можете привнести їх до життя інших. Мати Тереза казала: «Наодинці я не можу змінити світ, однак я можу кинути камінь у воду, і від нього піде багато брижів». Мері Демінг також не планувала змінювати цілий світ, але, без сумніву, їй вдалося перемінити багато життів.

З’ЯСУЙТЕ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗМІН

Складіть перелік доброго та поганого в тому, аби залишитися людиною без змін. Потім занотуйте список можливих позитивних і негативних наслідків змін. Не ухвалюйте рішення лише на основі кількості «за» та «проти». Замість цього дослідіть аргументи. Перечитайте списки кілька разів та зважте потенційні висліди пертурбацій і збереження статусу кво. Якщо ви досі розглядаєте можливість змін, ця вправа стане в пригоді.

Змінюватися лише заради змін не потрібно. Переїзд до нової оселі, нова робота або нові стосунки за своєю суттю не зміцнять силу вашого духу. Натомість важливо звернути пильну увагу на те, що спричинило жагу до змін. Це дозволить побачити, чи дійсно ухвалене рішення насамкінець принесе найкращі для вас плоди.

Якщо вагаєтеся, проведіть поведінковий експеримент. У разі якщо зміна не має кардинального характеру (усе або нічого), спробуйте прожити по-новому один тиждень. Сім днів по тому оцініть прогрес та свою зацікавленість і зробіть вибір, чи жити зі зміною й надалі.