13 звичок, яких позбулися сильні духом люди

Едісон знав, що певна кількість виробів приречена на провал, і коли він створював річ, яка або не працювала, або не була ходовим товаром на ринку, то не вважав себе невдахою. Вчений сприймав кожну поразку як вагому можливість для навчання. Згідно з біогра­фією 1915 року, молодий помічник якось висловився, що йому соромно за те, що вони працюють тижнями, проте досі не отримали жодного результату, на що Едісон відповів: «Результати! Жодних результатів? Чому ж, друже, у мене купа результатів! Мені відомі кілька тисяч речей, які не працюють».

Якщо ви відмовляєтеся спробувати знову щось робити після першого фіаско, ймовірно, що у вас сформувалися неправильні чи безплідні уявлення щодо невдач. Ці погляди впливають на те, як ви думаєте, почуваєтеся та ставитеся до провалів. Ось що свідчить дослідження про наполегливість та поразки.

• Свідомий труд важливіший за природну обдарованість. Хоча нас нерідко переконують, що ми або маємо хист, або ні, більшість талантів можна виховати старанною працею. Науковці встановили, що після десятка років щоденних вправ люди можуть перевершувати талановитих від природи у шахах, спортивних дисциплінах і в образотворчому мис­тецтві. Після двадцяти років відданої практики чимало з тих, кому бракувало хисту, здатні на досягнення світового рівня. Але часто ми вважа­ємо, що, не маючи від народження певних здібностей, ніколи не зможемо розвинути достатньо навичок, щоб здобути вдачу. Такий погляд може змусити вас полишити справу раніше, ніж з’явиться шанс виплекати необхідні для успіху вміння.

• Краще прогнозувати досягнення за твердістю характеру, аніж на основі IQ. Зрозуміло, що не всі носії високого коефіцієнту інтелекту мають успіх. Насправді цей показник — не найліпша основа, щоб передбачати, чи досягне він або вона певних висот. Непохитність, визначена як витривалість та завзятість до довгострокових цілей, значно точніше свідчить про можливі успіхи, ніж IQ.

• Приписування невдачі браку здібностей призводить до безпорадності. Якщо ви думаєте, що поразка сталася через те, що не вистачило здібностей та їх не вдасться набути, то у вас, імовірно, виникне почуття безпорадності. Замість повторити спробу після провалу ви або опустите руки, або станете чекати на того, хто завершить справу замість вас. Якщо думаєте, що не можна стати кращим, ви навряд чи спробуєте це перевірити.

Не дозволяйте неправильним поглядам щодо здіб­ностей стримувати вас від того, щоб здобути перемогу. Присвятіть трохи часу роздумам про свої переконання стосовно промахів. Дивиться на шлях до успіху як на марафон, а не як на стометрівку. Прийміть невдачі як частину прогресу, що допомагає вам навчатися та зростати.

ЗМІНІТЬ СВІЙ СПОСІБ МИСЛЕННЯ ЩОДО ПОРАЗОК

Якщо для вас неуспіх — це лихо, то наступна спроба викличе передбачувані труднощі. Ось кілька думок з приводу фіаско, які, найімовірніше, вас знеохотять намагатися вдруге.

• Поразка неприйнятна.

• У мене або повна вдача, або цілковитий промах.

• Провал — це завжди моя провина.

• У мене нічого не вийшло, бо я — погана людина.

• Якщо зазнати поразки, то нікому не сподобаєшся.

• Як щось не вдалося зробити з першої спроби, то і друга не буде вдалою.

• Мій характер не такий гарний, щоб з ним досягати успіху.

Ірраціональні думки про невдачу можуть спонукати вас полишити справу після першого провалу. Попрацюйте над тим, щоб замінити їх на реалістичніші. Промах навряд чи є настільки жахливою річчю, яким ви собі уявляєте. Зосередьтеся на стараннях замість результату. Коли намагаєтеся виконати складне завдання, сфокусуйтеся на тому, що воно може вам принести. Нові знання? Можливість удосконалити вміння, навіть якщо на початку успіхів і небагато? За допомогою роздумів про те, чому з цього досвіду можна навчитися, ви, найімовірніше, почнете сприймати поразку, як частину процесу.

Самоспівчуття, і не обов’язково висока самооцінка, може стати ключем до досягнення повного потенціалу. У той час як надмірна суворість до себе часто призводить до думки про власну неспроможність, а безмірна поблажливість може стати причиною виправдань своїх дій, милосердя до себе — у точці рівноваги. Самоспівчувати означає сприймати власні невдачі милостиво, але реалістично. Воно нагадує, що в усіх нас, з вами в тому числі, є недоліки, та промах не зменшує вашої цінності як особистості. Співчуваючи власним слабкостям, ви напевно зможете зрозуміти, що існують перспективи зростати та ставати кращим.