202ff88f10eee3b25bf1f016f1e62c64

Циммерман чекав. Коли інформація надійшла, він важко ковтнув, поклав слухавку на підставку, глибоко вдихнув солодкий аромат французької сигарети й подумав, що цей день, 23 вересня 1981 року, у нього щасливий. Він запрацював ротом, щоб вимовити слова. -- Ви, учора вдень, поклали в банк один мільйон сімсот тисяч доларів?

-- Спочатку я насолоджувався обідом, — сказав Ерік Ван Хельсінґ. -- Ви знаєте Макдональдс?

Циммерман подумав, що він видав звук, схожий на ковток ковток ковток, але не був у цьому певний і сів рівніше у кріслі, бо зрозумів, що сутулиться уперед, як ведмідь, готовий відірвати від кістки шматок від цієї європейської нездалі. -- Містере Ван Хельсінґ, — сказав він із новознайденою посмішкою від якої його обличчя мого б луснути від зусиль, --- що я можу зробити, щоб… для вас?

-- Я хочу влаштувати видовище.

-- Фільм?

-- Видовище для телевізора.

-- Серіал?

-- Важко пояснити. Jezik le vezan (хорватська: на кшталт відняло мову, зв'язаний язик тощо). О, вибачте. Ну, я намагаюся.

-- Будь ласка, сконцентруйтесь і почніть спочатку. ЄВА! -- Вона ввійшла на цей крик збліднувши, тремтячи, з широко розплющеними очима і стала біля дверей думаючи, що, можливо, доведеться викликати поліцію. -- Приймайте мої дзвінки та не з ким мене не з'єднуйте! -- дав він їй вказівку. Коли за Євою зачинилися двері звернувся до Ван Хельсінґа -- Продовжуйте, будь ласка. Я весь перетворився в великі суцільні вуха.

-- Не дуже великі, -- відповів Ван Хельсінґ. -- Великі вуха, великий ніс, подобаються багатьом жінкам.

-- Так правильно. Гаразд. Тож я Вас слухаю… сер, -- додав він, звертаючись до нього не стільки як до людини, а як до грошового мішка.

-- Мені вас, -- сказав Ван Хельсінг, -- рекомендував містер Мортон Шевановський. Мені сказали..."

-- Стоп, стоп, стоп! -- Циммерман підняв обидві великі долоні. В одній руці все ще тлів "Честер". -- Вибачте… Ви сказали Мортон Шевановський?

-- Так, я це сказав .

-- Я думав, що він мертвий.

-- Ні, дуже живий. Минулої ночі ми вечеряли в номері Росії. А… "Російська кімната", -- виправив він. -- Але я скажу, що пан Шевановський людина досить похилого віку. Хоча людина великого розуму й доброти. Він позичив мені свою машину, дуже гарну Мазераті.

-- У цього пристарілого невисокого джентльмена завжди була фантастична колекція автомобілів. Але боже ж мій! Давно ж я не чув про Шевановського! Ця остання картина, що він зняв... 1969 рік, гадаю... "Cry Me A Coffin" (не знаю як цю ідіому перекласти, чи то власна назва, чи ще що; щось на кшталт: "поплач мені труна", чи "плакуча труна" або "наплач мені повну труну" (скоріш всього ця ідіома означає байдужість до чужих сліз))... добила його.

-- Я пригадую. Вона була популярною в Криму.

-- Я щойно почув тихенький стукіт,-- не міг не спитати Циммерман -- наче хтось барабанить пальцями?

-- Я нічого не чув, -- з порожнім виразом на обличчі сказав Ван Хельсінґ.

-- Той фільм... Сцена з дитиною і вилами була вже занадто.

Ван Хельсінг знизав плечима.

-- Всі знали що вони були несправжніми, ці вила. Але я був у захваті від його робіт задовго до того. Я ніколи не забуду, як шістнадцятирічним... Подивився "В'язницю болгарських дівчат". Всупереч бажанням моєї родини, але що поробиш. А згодом глянув "Король крабового острова". Ох, вже ці спогади!

-- Угу. Після того, як поліція моралі спіймала Шевановського з чотирнадцятирічною ціпонькою, він втік у Європу. Але дозвольте мені запитати... чим Ви заробляєте на життя? Я хочу сказати... очевидно, Ви живете в достатку?

-- Моя родина, -- сказав Ван Хельсінґ, хитнувши головою так, ніби вклонився перед шанованим предком -- мій прапрадід винайшов те, що зараз називається канцелярською кнопкою.

-- Канцелярська кнопка. Ем... гаразд. -- сказав Циммерман голосом більше порожнім, ніж гостинним.

-- Фарбовані канцелярські кнопки. -- продовжував Ван Хельсінґ, -- Різні кольори, дуже популярні у моїй країні.

-- А яка ваша країна?

-- Увесь світ. -- пролунала відповідь зі знезброювальною та майже сліпучою усмішкою, яка показувала два ряди чудово вичищених зубів.

Коли Циммерман востаннє затягнувся сигаретою й роздавив її в попільничці, він відкашлявся, перш ніж братися до справи:

-- Тож, Шевановський прислав вас до мене, гаразд… зрозумів. І що саме ви хочете зробити?

-- Телевізійний спектакль, -- відповів Ван Хельсінґ, -- я проти вампіра.

-- Вампіра. -- порожній голос знов виплив до світу Ван Хельсінґа

-- Вірно. Перебуваючи в Женеві, я думаю, що мені чогось не вистачає. Важливість, розумієте, ja? Я думаю… моє ім’я. Моє ім’я має бути важливим.

-- Ви маєте на увазі фільм про Дракулу, правильно?

-- І книгу перед ним. Моє ім'я написане в ній. Я думаю… думаю… думаю… так, і раптом я придумав! Я повинен зробити фільм, у якому сам і знімуся. Ван Хельсінґ проти всіх вампірів світу. Розумієте?