Аеропорт

— Спробуємо дістатися Лінкольна, — сказав Гарріс. Безпека літака важила понад усе; якими б поганими умови не були в пасажирському салоні, їм варто сподіватися, що більшість людей зможе протриматися.

Демерест ствердно кивнув та почав повідомляти центр у Торонто про їхнє рішення; за кілька хвилин їх візьме на себе Клівлендський центр. Демерест попросив Детройт Метрополітен залишатися на зв’язку, на випадок, якщо вони раптом змінять плани, хоча це й малоймовірно. Аеропорт Лінкольна повідомлять про те, що Рейсові Два знадобиться аварійна посадка з прямої.

— Вас зрозумів, «Транс Америка-Два». Детройт та Лінкольн повідомили. — За цим пішла зміна курсу. Вони наближалися до західного берега озера Гурон, поблизу кордону між США та Канадою.

Обоє пілотів знали, що на землі Рейс Два зараз у центрі уваги. Диспетчери та керівники стикових центрів керування повітряним рухом напружено працюватимуть, щоби скоординовано відвести весь повітряний рух зі шляху літака, попередити сектори про їхнє наближення та розчистити авіатраси. Будь-яке прохання з їхнього боку буде першим за пріоритетністю.

Коли вони перетнули кордон, Торонтський центр дав знак закінчення передачі та додав у останньому повідомленні:

— Гарної ночі та хай вам щастить.

За якусь мить на їхній виклик відповів Клівлендський ЦКПР.

Озирнувшись назад, до пасажирського салону через пролом, де раніше були двері кабіни екіпажу, Демерест побачив рухливі постаті — хоча й нечітко, бо одразу ж після того, як двері вилетіли, Сай Джордан пригасив світло в салоні першого класу, щоб уникнути відблиску в кабіні екіпажу. Здавалося, ніби пасажирів підганяли вперед, а це могло означати, що хтось позаду взяв на себе командування — скоріш за все, Сай Джордан, який з хвилини на хвилину мусив доповісти про стан справ. Холод дошкуляв і далі, навіть у кабіні екіпажу; а там, позаду, було, мабуть, ще гірше. Знову, крізь страждання, Демерест подумав про Ґвен, а тоді безжально очистив розум, зосередившись на тому, що потрібно зробити далі.

Хоча від моменту прийняття рішення ризикнути ще однією годиною в повітрі минуло всього кілька хвилин, уже зараз настав час планувати їхній підхід та посадку в аеропорту Лінкольна. Поки Гарріс продовжував керувати, Вернон Демерест витягнув схеми заходження на посадку та злітно-посадкових смуг і розклав їх собі на колінах.

Аеропорт Лінкольна слугував місцем базування для обох пілотів, й вони знали аеропорт — як і його ЗПС та повітряний простір навколо — як свої п’ять пальців. Безпека та навчання, проте, вимагали, щоб цю пам’ять постійно доповнювали та перевіряли.

Схеми доводили те, що обоє вже знали.

Для високошвидкісної посадки з важкою вагою, яку їм і доведеться провести, потрібна найдовша можлива смуга. Через сумнівне кермо керування напрямку смуга також повинна бути якомога ширшою. Вона також має бути напрямлена проти вітру, який — як заявляв прогноз із Лінкольна — був північно-західний та сягав тридцяти вузлів[222], з поривами. Злітно-посадкова смуга три-нуль відповідала всім вимогам.

— Нам потрібна три-нуль, — сказав Демерест.

Гарріс відзначив:

— В останньому повідомленні говорилося про тимчасове закриття через перешкоду.

— Я чув, — рикнув Демерест. — Та срана смуга стоїть заблокована вже кілька годин, а все через якийсь мексиканський літак. — Він склав схему заходження на посадку та прикріпив її до своєї штурвальної колонки, а тоді грізно вигукнув: — Перешкода, твою наліво! Дамо їм п’ятдесят хвилин, щоб вирвати його звідти.

Коли Демерест натиснув на кнопку мікрофона, щоби повідомити центр керування повітряним рухом, бортінженер Сай Джордан — блідий та тремтячий — повернувся в кабіну екіпажу.

11

Адвокат Фрімантл, який перебував у головному терміналі аеропорту Лінкольна, був зовсім збитий з пантелику.

Найдивніше те, подумав він, що поки ніхто з керівництва не виступив проти великої, неймовірно галасливої демонстрації мешканців Медоувуда, які наразі окупували значну частину центрального залу.

Раніше цього вечора, коли Елліот Фрімантл попросив темношкірого лейтенанта поліції дозволу провести публічне протестне зібрання, то дістав чітку відмову. Але зараз вони всі тут, навколо натовп роззяв — і жодного поліцейського!

Фріматл знову замислився: це все якось не в’яжеться.

Однак те, що відбувалося, мало одне неймовірно просте пояснення.

Після розмови з генеральним директором аеропорту Бейкерсфелдом делегація на чолі з Елліотом Фрімантлом повернулася з антресольного поверху керівництва до головного залу. Там телевізійні групи, з якими Фрімантл балакав дорогою, вже розставили все своє обладнання.

Мешканці Медоувуда, що залишилися — як мінімум пів тисячі людей, а доходило ще більше, — зібралися навколо місця діяльності телебачення.

Один з телевізійників звернувся до нього:

— Ми готові, як тільки скажете, містере Фрімантл.