Аеропорт

Та разом з тим таке рішення означало, що посадку в Детройті — найближчому великому аеропорту — можна виконати тільки у відчайдушній ситуації. Через значну масу літак приземлятиметься швидко, що вимагатиме кожного доступного фута злітно-посадкової смуги та майстерного гальмування. Злітно-посадкова смуга три-нуль — найдовша у Детройт Метрополітені, яка їм знадобиться, — мала лід під снігом, а це найгірша можлива комбінація в їхніх умовах.

Де б Рейс Два не приземлявся, існував один непередбачуваний чинник — обмеженість у керуванні через проблеми з кермом та тримером стабілізатора, про які вони вже знали, хоча не були певні щодо масштабів.

Для посадки аеропорт Лінкольна пропонував найкращі шанси безпеки. Та Лінкольн був як мінімум за годину польоту від них. Їхня теперішня швидкість — двісті п’ятдесят вузлів[220] — була набагато нижча, ніж та, з якою вони рухалися на вищих ешелонах, і Енсон Гарріс не прискорював літак, сподіваючись уникнути більших пошкоджень. На жаль, це створювало певні труднощі. На такому низькому ешелоні, десяти тисячах футів, вони зазнавали добрячого бафтингу й турбулентності через бурю, яка їх огорнула, хоча раніше була далеко внизу.

Питання полягало ось у чому: чи зможуть вони залишатися в повітрі ще годину?

Незважаючи на все, що сталося, минуло всього п’ять хвилин з моменту вибуху та вибухової розгерметизації.

Центр керування повітряним рухом знову запитав:

— «Транс-Америка-Два», повідомте про свої наміри.

Вернон Демерест відповів, попросивши прямий курс до Детройта, поки вони не перевірять обсяг пошкоджень. Про наміри щодо посадки в Детройтському Метрополітені чи деінде вони повідомлять протягом наступних кількох хвилин.

— Вас зрозумів, «Транс-Америка-Два». Детройт повідомив, що вони забирають снігоприбиральну техніку із ЗПС три-лівої. Доки не буде іншої інформації, вони приготуються до аварійної посадки.

Теленькнув дзвінок внутрішнього переговорного пристрою, і Демерест відповів. То із задньої частини літака дзвонив Сай Джордан, який мусив кричати, щоб його почули крізь рев вітру.

— Командире, тут здоровенна діра, десь шість футів[221] завширшки, за задніми дверима. Решта навколо кухні та туалетів у руїнах. Але, наскільки я бачу, все тримається. Силовий привід керма відірвало нафіг, але із тросами керування начебто все нормально.

— А як там поверхні керування? Щось бачиш?

— Здається, обшивка випнулася в бік стабілізатора, тому він несправний. Крім того, зовні я бачу тільки кілька дірок та серйозні вм’ятини, думаю, то від уламків, які сюди винесло. Але нічого не звисає — принаймні я нічого не бачу. Більша частина вибухової хвилі, я б сказав, пішла в бік.

Саме цього Д. О. Ґерреро не передбачав. Він усе напартачив та прорахувався з самого початку. Він зіпсував і вибух.

Найбільша помилка полягала в тому, що він не розумів: будь-який вибух розлетиться навсібіч та значно розсіється, як тільки корпус герметизованого літака дістане пробоїну. Ще одна помилка — він не усвідомив, наскільки міцними будували зараз літаки. В пасажирському авіалайнері конструкція та механічна система дублювали одна одну, щоб у разі якоїсь поломки чи пошкодження вони не руйнувалися цілком. Літак можливо було підірвати, але тільки якщо бомба здетонує — заплановано чи випадково — у якомусь вразливому місці. Ґерреро такого у планах не мав.

Демерест запитав Сая Джордана:

— Годину протримаємося в повітрі?

— Я думаю, літак витримає. Не впевнений щодо пасажирів.

— Скільки поранених?

— Поки сказати не можу. Спочатку перевірив пошкодження конструкції, як ви й сказали. Але тут усе не дуже добре.

Демерест наказав:

— Будь там скільки потрібно. Допомагай, чим можеш. — Він вагався, боячись відповіді на наступне запитання, але зважився: — Ти бачив Ґвен? — Він досі не знав, чи не засмоктало Ґвен одразу ж після вибуху. В минулому таке вже траплялося з іншими, включно зі стюардесами, які перебували неподалік від вибухової розгерметизації без якогось захисту. Та навіть якщо цього й не сталося, Ґвен усе одно була найближче до місця вибуху.

Сай Джордан відповів:

— Ґвен тут, але, думаю, в неї все досить погано. У нас десь троє лікарів, і вони працюють з нею та іншими. Я повідомлю, як тільки зможу.

Вернон Демерест відклав слухавку переговорного пристрою. Незважаючи на останнє запитання та відповідь, він і далі не дозволяв собі особистих думок чи емоцій; для цього настане час пізніше. Професійні рішення, безпека літака та його екіпажу стояли на першому місці. Він переповів Енсонові Гаррісу суть повідомлення бортінженера.

Гарріс міркував, зважуючи всі чинники. Вернон Демерест досі нічим не показував, що перебирає на себе повне командування, й, очевидно, до сих пір схвалював рішення Гарріса, інакше він би вже про це сказав. Тепер, здавалося, Демерест залишав рішення про те, де сідати, також на Гарріса.

Командир Демерест — навіть у найгострішій кризовій ситуації — поводився саме так, як і повинен був командир-інспектор.