Аеропорт

Позаду сидіння кожного пілота звисала аварійна киснева маска — схожа на маску кетчера[216] у бейсболі. Як він уже практикував не раз, Гарріс зірвав навушники та потягнувся через плече по маску. У ній було вмонтовано мікрофон. Тепер, коли Гарріс зняв навушники, щоб чути, він перемкнув селектор, вмикаючи гучномовці зверху.

Позаду нього Сай Джордан такими ж рвучкими рухами зробив те саме.

Іншим рефлекторним порухом Енсон Гарріс подбав про пасажирів. Кисневі системи салону спрацьовували автоматично у випадку падіння тиску; але як запобіжний захід — якщо вони не спрацюють — над головами пілотів був ручний перемикач. Він забезпечував відповідне викидання пасажирських масок та відправляв по них кисень. Гарріс клацнув перемикачем.

Він опустив руку на важелі керування двигунами, відтягуючи всі чотири назад. Літак сповільнився.

Його потрібно було сповільнити ще більше.

Ліворуч від важелів була ручка аеродинамічного гальма. Гарріс потягнув її повністю на себе. Вздовж верхньої поверхні обох крил піднялися спойлери, які спричинили опір та призвели до подальшого гальмування.

Сай Джордан вимкнув аварійний сигнал.

Наразі всі процедури пройшли на автоматі. Тепер настав час приймати рішення.

Необхідно було знайти для літака безпечніший ешелон унизу. З теперішньої висоти двадцяти восьми тисяч футів він повинен опуститися на приблизно три з половиною милі[217], де повітря щільніше, щоби пасажири та екіпаж могли дихати і вижити без додаткового кисню.

Рішення, яке Гарріс мусив прийняти, — опускатися повільно чи у швидкісному пікіруванні?

До останніх року-двох для пілотів у випадку вибухової розгерметизації існувала єдина інструкція: пікіруйте негайно. Проте, на жаль, це призвело до як мінімум одного інциденту, коли літак розпався на шматки, хоча повільніший спуск міг би його врятувати. Тепер пілотів попереджали: Спочатку перевірте пошкодження конструкції. Якщо пошкодження серйозні, пікірування може їх погіршити, тому опускайтеся повільно.

Але така стратегія також таїла небезпеку. Для Енсона Гарріса вона одразу стала очевидною.

Рейс Два, без сумніву, зазнав певних ушкоджень. Несподівана розгерметизація це доводила, а ще вибух, який стався щойно перед нею — хоча навіть менше хвилини тому, — міг уже завдати значних збитків. В інших умовах Гарріс відправив би Сая Джордана до задньої частини літака, щоби перевірити серйозність пошкоджень, але оскільки Демереста не було, Джордан мусить залишитись.

Та якими б серйозними пошкодження конструкції не були, існував інший чинник, можливо, більш переконливий. Температура навколо літака була мінус п’ятдесят градусів за Цельсієм. Судячи з холоду, що мало не паралізував, температура всередині, мабуть, також сягнула такої позначки. В такому сильному холоді жодна людина без захисного одягу не протягне більше кількох хвилин.

То в чому менший ризик — чи замерзнути, чи наважитись і спуститися швидко?

Приймаючи рішення, правильність чи неправильність якого можна буде довести тільки пізніше, Гарріс крикнув у переговорний пристрій Саєві Джордану:

— Попередь авіадиспетчерську службу! Ми пікіруємо!

В ту ж мить Гарріс різко накренив літак праворуч та випустив шасі. Крен перед пікіруванням матиме два результати: непристебнуті пасажири та стюардеси або ті, хто стоять, втримаються на місці завдяки відцентровій силі; пряме піке кинуло б їх до стелі. Поворот також відводив Рейс Два від авіатраси, якою вони користувалися, і — з надією — від іншого трафіку.

Випуск шасі ще більше знизить поступальну швидкість та зробить піке крутішим.

У гучномовці над головою Гарріс чув, як Сай Джордан передає сигнал лиха.

— Сигнал лиха, сигнал лиха. Я «Транс-Америка-Два». Вибухова розгерметизація. Ми пікіруємо, пікіруємо.

Гарріс штовхнув штурвальну колонку вперед. Через плече він гукнув:

— Проси десять!

Сай Джордан додав:

— Прошу дозволити висоту десять тисяч футів[218].

Енсон Гарріс перемкнув радіолокаційний ретранслятор на сімдесят сім — сигнал SOS. Тепер на всіх екранах стеження на землі буде видно «подвійне цвітіння» позначки Рейсу Два, який підтверджуватиме і сигнал лиха, і їхнє розпізнавання.

Вони швидко опускалися, висотомір розкручувався, ніби годинник зі скаженою ходовою пружиною… Минули двадцять шість тисяч футів… двадцять чотири… двадцять три… Варіометр показав зниження вісім тисяч футів на хвилину… Торонтський центр керування повітряним рухом озвався в гучномовці:

— Усі ешелони під вами — вільні. Повідомте про свої наміри, коли будете готові. На зв’язку… — Гарріс вийшов з повороту, тепер опускався прямовисно…