Читаем Аеропорт полностью

— Ми знаємо, хто ти, — гукнув Демерест, — і знаємо про твої наміри. Знаємо про страхування і бомбу, і на землі про це також знають, а це означає, що твоє страхування нічого не варте. Ти розумієш? Твій поліс недійсний, скасований, нікудишній. Якщо підірвеш ту бомбу, то вб’єш себе просто так. Ніхто — принаймні з твоєї сім’ї — нічого з цього не отримає. Крім того, твоя сім’я тільки втратить, бо їх звинувачуватимуть і переслідуватимуть. Послухай мене! Подумай.

Закричала якась жінка. Ґерреро все одно вагався.

Вернон Демерест знову заговорив:

— Ґерреро, дозволь цим людям сісти. Тоді, якщо хочеш, ми поговоримо. Можеш поставити мені будь-які запитання. Обіцяю, поки не будеш готовий, ніхто до тебе не наблизиться. — Демерест вважав: якщо увагу Ґерреро відвертати досить довго, прохід може розчиститись. Після цього Демерест спробує переконати Ґерреро віддати дипломат. Якщо той відмовить, зоставався шанс на те, що Демерест стрибне вперед, навалиться на нього та вирве дипломат до того, як чоловік скористається детонатором. Це буде неймовірний ризик, але кращих варіантів не залишалося.

Люди знервовано опускалися на свої сидіння.

— Тепер, Ґерреро, коли я сказав тобі, що ми знаємо; тепер, коли ти знаєш, що якщо продовжиш, то добра з того не буде, прошу, віддай мені той дипломат. — Демерест намагався говорити розважливим тоном, відчуваючи, що в цій ситуації важливо не мовчати. — Якщо зробиш, як я кажу, даю тобі слово честі, ніхто в цьому літаку тебе не торкнеться й пальцем.

В очах Д. О. Ґерреро відбивався страх. Він облизав тонкі губи. Ґвен Мейген стояла до нього найближче.

Демерест тихо промовив:

— Спокійно, Ґвен. Спробуй сісти. — Якщо доведеться стрибати, він хотів, щоб ніхто йому не перешкоджав.

Позаду Ґерреро відчинилися двері зайнятого туалету. Звідти вийшов схожий на сову молодий чоловік в окулярах з товстими лінзами. Зупинився, короткозоро роздивляючись навколо. Він, очевидно, не чув нічого з того, що відбувалося.

Якийсь пасажир закричав:

— Хапай мужика з дипломатом! У нього бомба!

Після першого клацання дверей туалету Ґерреро напівобернувся. Тоді кинувся, відштовхнувши чоловіка в окулярах убік, та заскочив до кабінки, яка щойно звільнилася.

Ґвен потягнулася за ним. Вернон Демерест, який був за кілька ярдів, люто пробивався по досі переповненому проході.

Двері туалету зачинялися, коли Ґвен до них дотягнулась. Вона запхала всередину ступню і хотіла відштовхнути їх назад. Нога завадила дверям зачинитися, але ті ніяк не піддавалися. В розпачі, з болем, який пронизував ногу, вона відчувала тиск ваги Ґерреро з другого боку.

В голові Д. О. Ґерреро останні кілька хвилин промайнули, наче безладна розпливчаста пляма. Він до кінця не міг зрозуміти всього, що трапилося, а також зовсім не чув, що говорить йому Демерест. Але він осягнув одну річ. Ґерреро усвідомив, що, як і багато його інших великих задумів, цей також провалився. Десь — як завжди, за що б Ґерреро не брався — він напартачив. Усе його життя — провал. З гіркотою він подумав, що смерть також буде провалом.

Спиною він уперся у внутрішній бік дверей туалету. Відчував тиск і знав, що в будь-яку мить тиск посилиться так, що він більше не зможе тримати двері. Він відчайдушно обмацував дипломат, шукаючи нитку під ручкою, яка висмикне квадратний шматок пластику, від чого спрацює перемикач із прищіпки та здетонує динаміт всередині. Навіть коли він відшукав нитку та потягнув, то задумався, чи бомба також не виявиться провалом.

В останню частку секунди життя й свідомості Д. О. Ґерреро зрозумів, що не виявилася.

10

Вибух на борту Рейсу Два «Транс Америки», «Золотої каравели», був миттєвий, монструозний та грандіозний. У закритому просторі літака він трусонув гуркотом сотні громів, стіною вогню та ударом ніби від здоровенного ковальського молота.

Д. О. Ґерреро помер одразу ж, його тіло, що опинилося в центрі вибуху, розірвало на шматки. В одну мить він ще існував; наступної від нього залишилося тільки кілька дрібних кривавих кавалків.

Вибух прорвав фюзеляж літака.

Ґвен Мейген, яка перебувала до вибуху найближче після Ґерреро, відчула його удар в обличчя та груди.

В мить, коли заряд динаміту розірвав обшивку літака, салон розгерметизувався. З ревом та ураганною силою повітря всередині літака — в якому досі зберігався нормальний тиск — пронеслося прорваним фюзеляжем, щоб розсіятися в близькому до вакууму середовищі. Крізь пасажирський салон до задньої частини понеслася темна хмара, яка всмоктувала все на своєму шляху. З нею, ніби сміття у вихорі, полетіли всі незакріплені предмети, і легкі, й важкі: папір, таці з їжею, пляшки з водою, кавники, ручна поклажа, одяг, речі пасажирів — усе це закрутилося кабіною, наче їх засмоктував гігантський порохотяг. Відірвалися фіранки. Внутрішні двері — кабіни екіпажу, камери зберігання й туалетів — вирвало з завіс і потягнуло разом з усім іншим до задньої частини літака.

Ударило кількох пасажирів. Інші, не пристебнуті до своїх сидінь, вчепилися за будь-яку можливу опору, поки вітер та сила всмоктування невблаганно тягнули їх назад.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века