Аеропорт

— Ви — істеричка. — Зумисно, з огидою до того, що їй доводиться робити, вона нахилилася над кріслами та заліпила місіс Квонсет ляпаса по обличчі. Ляпас дзвінко відлунив у салоні. Пасажири охнули. Двоє інших стюардес не повірили власним очам. Гобоїст вхопив Ґвен за руку; та швидко випручалась.

Те, що сталося потім, відбулося настільки швидко, що навіть ті, хто стояли найближче, не були певні стосовно послідовності подій.

Місіс Квонсет, у своєму сидінні, обернулася ліворуч, до Д. О. Ґерреро. Вона почала благати його:

— Сер, прошу, допоможіть мені! Допоможіть!

З кам’яним обличчям він її ігнорував.

Очевидно, сповнена розпачу й страху, вона потягнулася до нього, істерично обвивши руками його шию.

— Будь ласка, прошу вас!

Ґерреро викручувався, намагаючись звільнитися від жінки. Йому це не вдавалося. Натомість Ада Квонсет обхопила його шию руками ще міцніше.

— Ой, допоможіть же мені!

Почервонілий Д. О. Ґерреро, що ледь не задихався, підвів обидві руки, щоб вирватися з її обіймів. Піднявши руки, ніби в молитві, Ада Квонсет послабила хватку і натомість стиснула його зап’ястки.

В ту ж мить Ґвен Мейген нахилилася вперед до сидіння. Вона потягнулася і єдиним рвучким рухом — майже без поспіху — міцно стиснула дипломат і забрала його з колін Ґерреро. За мить дипломат покинув власника та опинився у проході. Ґвен з Адою Квонсет слугували міцним бар’єром між ним та Ґерреро.

Завіса у дверному проході між першим та туристичним класом рвучко відхилилася. Високий та ставний Вернон Демерест побіг уперед.

З полегшенням на обличчі, він простягнув руки, щоб забрати дипломат.

— Гарна робота, Ґвен. Давай сюди.

За звичної удачі цей інцидент — окрім подальшої розбірки з Ґерреро — закінчився б тут і зараз. Те, що сталося інакше, лежить цілком на відповідальності Маркуса Ретбоуна.

Ретбоун до тієї миті був невідомим, не взятим до уваги пасажиром, який займав місце чотирнадцять Д через прохід. Хоча інші нічого про нього не знали, то був зарозумілий, пихатий чоловік, який завжди думав тільки про себе.

У невеликому містечку в Айові, де він жив, Ретбоун працював дрібним торговцем, якого сусіди знали за прізвиськом «критикан». Що би інші люди в його громаді не робили чи не пропонували, Маркус Ретбоун усе заперечував. Про його заперечення, що серйозні, що не дуже, складали легенди. Вони стосувалися вибору книжок до місцевої бібліотеки, плану щодо громадської системи антен, браку дисципліни у його сина у школі та кольору фарби для однієї муніципальної будівлі. Незадовго до того, як відправитися в цю подорож, він зарубав пропозицію про правила розміщення реклами, яка би прикрасила головну вулицю його міста. Незважаючи на звичне «критиканство», сам Ретбоун ніколи не пропонував жодної конструктивної ідеї.

Ще однією специфічною рисою його характеру було те, що Маркус Ретбоун зневажав жінок, включно зі своєю дружиною. Жодне з його заперечень ніколи не грало їм на руку. Відповідно, знущання з місіс Квонсет секунду тому було йому до одного місця, але те, що Ґвен Мейген вихопила дипломат Д. О. Ґерреро, — змінило ситуацію.

Для Маркуса Ретбоуна це була ситуація, в якій людина в уніформі — жінка ще й до того ж! — зазіхає на права простого мандрівника, як і він сам.

Ретбоун обурено підвівся з крісла, вклинюючись між Ґвен та Верноном Демерестом.

У ту ж мить Д. О. Ґерреро, який розпашів та щось нерозбірливо белькотів, вирвався зі свого крісла та хватки Ади Квонсет. Коли він досяг проходу, Маркус Ретбоун відібрав дипломат у Ґвен та — ввічливо вклонившись — передав його Ґерреро. Ніби дика тварина, в очах якої горіло божевілля, чоловік вихопив його.

Вернон Демерест стрибнув уперед, але було запізно. Він спробував дотягнутися до Ґерреро, але вузький прохід і люди, що стояли та перешкоджали цьому, — Ґвен, Ретбоун, гобоїст — не дали цього зробити. Д. О. Ґерреро ухилився від інших і побіг до задньої частини літака. Інші пасажири спиналися на ноги зі своїх місць.

Демерест відчайдушно гукнув:

— Зупиніть його! У нього бомба!

Від цих слів люди почали кричати та покидати свої крісла, через що прохід заблокувався ще більше. Тільки Ґвен Мейген, яка видиралася, штовхалася, видряпувалася геть, спромоглася залишитися близько до Ґерреро.

У кінці салону — досі як тварина, але цього разу загнана в кут — Ґерреро обернувся.

На відстані, яка залишалася між ним та хвостом літака, були три туалети; лампочки показували, що дві кабінки вільні, одна — зайнята. Стоячи спиною до туалетів, Ґерреро витягнув дипломат перед собою, однією рукою тримаючись за ручку, а другою — за петлю, яка тепер виднілася з-під неї. Здавленим голосом, чимсь між шепотом та гаркотом, він попередив:

— Залишайтеся на своїх місцях! Не підходьте!

Понад іншими знову закричав Вернон Демерест:

— Ґерреро, послухай мене! Чуєш? Послухай!

Знову запанувала тиша, в якій ніхто не рухався, а єдиним звуком був рівний фоновий гул реактивних двигунів літака. Ґерреро кліпнув, не зводячи очей з інших, погляд підозріливо бігав туди-сюди.