Аеропорт

— Звідки я, вас не стосується. Наразі ми говоримо про ваш квиток. Якщо, звісно, він у вас є. — Голос Ґвен, гучніший, ніж зазвичай, почули кілька пасажирів навколо та повернули голови.

— Ой, та є у мене квиток. Питання тільки, де він. — Місіс Квонсет приємно всміхнулася. — А щодо вашого англійського походження, то я це зауважила ще від першого разу, як ви заговорили. Так багато англійців — як ви, моя дорогенька, — від них наша мова звучить пречудово. Шкода, що небагато нас, американців, можуть робити так само. Мій чоловік-небіжчик говорив…

— Не має значення, що він говорив. Як там стосовно квитка?

Ґвен було важко поводитися так грубо й неприязно, як оце зараз. У звичайній ситуації вона б рішуче обійшлася з цією літньою жінкою, та все одно зберегла б дружелюбність та приязнь. Але перед тим, як вона покинула кабіну екіпажу, Вернон детально її проінструктував.

Місіс Квонсет здавалася дещо шокованою.

— Я з вами поводжуся терпляче, молода леді. Але як тільки знайду свій квиток, я точно знайду кілька слів стосовно вашої поведінки…

— Справді, місіс Квонсет? — Ґвен помітила, як літня жінка здригнулася, коли почула власне прізвище, і вперше за позірною офіційністю проскочила слабкість. Ґвен наполягала: — Ви ж справді Ада Квонсет, чи не так?

Старенька витерла губи мереживною хустинкою, а тоді зітхнула.

— Якщо ви знаєте, хто я, немає сенсу заперечувати, правда?

— Ні, бо ми все про вас знаємо. У вас нічогенький «службовий список», місіс Квонсет.

Тепер прислухалися і спостерігали вже більше пасажирів; один-двоє навіть підвелися зі своїх місць та підійшли ближче. Їхні обличчя виражали співчуття до старушенції та осуд Ґвен. Чоловік у сидінні біля проходу, який балакав із місіс Квонсет, коли підійшла Ґвен, ніяково засовався.

— Якщо це якесь непорозуміння, я можу допомогти…

— Жодних непорозумінь, — сказала Ґвен. — Ви подорожуєте з цією леді?

— Ні.

— Тоді вам нема чого хвилюватися, сер.

Досі Ґвен не дозволяла собі дивитися прямо на чоловіка з прізвищем Ґерреро, що сидів далі, біля вікна. Так само, як і він не дивився на неї, хоча з того, як він схилив голову, вона бачила, що Ґерреро уважно слухає все, про що тут говорять. Також непомітно вона побачила, що він і далі стискає невеликий дипломат у себе на колінах. Від думки, що може бути всередині, вона відчула раптовий крижаний страх. Ґвен відчула, що тремтить від передчуття, що станеться щось жахливе. Їй хотілося бігти, повернутися до кабіни екіпажу й сказати Вернонові, аби сам з цим розібрався. Та вона цього не зробила, і мить слабкості минула.

— Я сказала, що ми все про вас знаємо, і це правда, — запевнила Ґвен місіс Квонсет. — Вас уже сьогодні ловили за те, що ви без квитка полетіли одним з наших рейсів з Лос-Анджелеса. Вас взяли під варту, але ви спромоглися вислизнути. А тоді брехнею дісталися на борт цього рейсу.

Стара весело сказала:

— Якщо ви так багато знаєте або думаєте, що знаєте, то самі розумієте, що немає сенсу сперечатися. — Що ж, вирішила вона, тепер не варто хвилюватися. Зрештою вона очікувала, що її спіймають; принаймні це сталося після того, як їй вдалася ця пригода і подали смачну вечерю. Крім того, яка різниця? Як визнала рудоволоса жінка там, в аеропорту Лінкольна, авіакомпанії ніколи не судяться з безбілетницями.

Її, проте, цікавило, що ж буде далі.

— Ми повернемося назад?

— Ви не настільки важлива. Коли ми приземлимося в Італії, вас передадуть до рук тамтешніх органів. — Вернон Демерест попередив Ґвен, щоб вона підтримувала думку, ніби Рейс Два продовжує летіти до Рима, і не зізнавалася, що вони вже розвернулися і летять назад. Він також переконав її: вона мусить поводитися різко з бабусею, а це Ґвен не надто подобалося. Та це необхідно, аби справити враження на пасажира Ґерреро, що й підведе до наступного кроку плану Демереста.

Хоча Ґерреро цього й не знав — і якщо все піде добре, то й не дізнається, поки це вже не матиме сенсу, — цей спектакль розігрувався тільки для нього.

— Ви підете зі мною, — сказала Ґвен місіс Квонсет. — Командир дістав сигнал щодо вас і мусить відзвітувати. Перед тим він хоче з вами побачитися. — Вона запитала чоловіка у кріслі біля проходу: — Можете пропустити цю жінку, будь ласка?

Вперше за весь час старушенція здалася стривоженою.

— Командир хоче зі мною побачитися?

— Так, і він не любить, коли його змушують чекати.

Вагаючись, місіс Квонсет розстебнула ремінь безпеки. Коли гобоїст невесело посунувся, щоб її випустити, вона непевно вийшла в прохід. Взявши її за руку, Ґвен підштовхнула жінку вперед, відчуваючи ворожі погляди навколо — спрямовані на неї, — поки вони йшли до кабіни.

Ґвен опиралася імпульсу обернутися, пересвідчитись, чи той чоловік з дипломатом дивиться також.

— Я командир Демерест, — сказав Вернон Демерест. — Будь ласка, заходьте — настільки вперед, наскільки можете. Ґвен, зачини двері, побачимо, чи ми всі тут втиснемося. — Він усміхнувся до місіс Квонсет. — Боюся, що кабіни екіпажу не передбачені для комфортного прийому гостей.