Аеропорт

— Пульт снігоборотьби, я «Машина-один». Нехай усі снігоочисники та ґрейдери під керівництвом лідера колони стануть біля борту «Аерео-Мехікан», який блокує смугу три-нуль. Машини не повинні, повторюю, не повинні перепиняти шлях літакові, який за кілька хвилин спробують витягнути з допомогою його власних двигунів. Але якщо ця спроба буде невдалою, снігоочисники та ґрейдери дістануть наказ зсунути борт убік та розчистити смугу. Це потрібно буде зробити за будь-яку ціну та максимально швидко. Смуга три-нуль мусить бути відкрита для використання приблизно через тридцять хвилин, і на той час борт-перешкода та весь транспорт повинен покинути смугу. Я координуватиму дії з авіадиспетчерською службою, щоб вирішити, в який момент віддати наказ, якщо це знадобиться. Підтвердьте, як прийняли, чи ці інструкції зрозумілі?

Репортер Томлінс м’яко присвиснув. Таня повернулася до Мела, розглядаючи його обличчя.

В радіоприймачі запала кількасекундна тиша, а тоді зазвучав голос Денні Ферроу:

— Я начебто зрозумів. Але краще уточню. — Він повторив суть повідомлення, і Мел уявив, що Денні знову стікає потом, як уже було сьогодні раніше.

— Підтверджую, — сказав Мел. — Але найголовніше те, що я віддаватиму наказ; більше ніхто; якщо доведеться таки відправити ті снігоочисники і ґрейдери.

— Це зрозуміло, — передав Денні. — Краще ви, ніж я. Меле, думаю, ви розумієте, що наша техніка зробить з тим «Боїнгом».

— Вона його посуне, — скупо сказав Мел. — Наразі це важливо. — Мел знав, що у служби техобслуговування аеропорту є й інше моторизоване обладнання, здатне до роботи такої ж грубої сили; але скористатися одиницями Батареї Конґа, які вже на смугах, буде певніше та швидше. Він закінчив зв’язок та відклав мікрофон.

Томлінсон озвався з недовірою:

— Посуне його! Літак за шість мільйонів боком посунуть снігоочисники! Господи, та ви ж його на шматки розірвете! А потім власники і страховики зроблять те саме з вами.

— Я не здивуюся, — сказав Мел. — Звісно, багато залежить від того, під яким кутом на це дивитися. Якби власники і страховики були на рейсі, який уже підлітає, вони б плакали від щастя.

— Ну, — поступився репортер, — мушу визнати, деякі рішення вимагають неабиякої сміливості.

Долоня Тані потягнулася вниз і віднайшла Мелову. Вона м’яко сказала схвильованим голосом:

— Я підтримую те, що ти зараз робиш. Що б там не сталося потім, це я запам’ятаю.

Снігоочисники та ґрейдери, які Мел викликав, уже з’являлися на видноті, вони швидко рухалися смугою.

— Цього може й не статися. — Мел стиснув долоню Тані перед тим, як відпустити, тоді відчинив дверцята машини. — Маємо двадцять хвилин, сподіваюсь, що цього вистачить.

Коли Мел Бейкерсфелд підійшов до нього, Джо Патроні притупував ногами, щоб зігрітися, втім, марно, незважаючи на утеплені черевики й важку парку, в яку був одягнений начальник служби техобслуговування «ТВЕ». Не беручи до уваги короткий час, який Патроні провів у кабіні екіпажу літака, коли командир і другий пілот «Аерео-Мехікан» пішли, він постійно перебував у сніговій бурі, ще з часу прибуття на місце дії, тобто більше трьох годин тому. Він змерз та був фізично виснажений від сьогоднішніх подій, його неспроможність зсунути з місця літак, незважаючи на вже дві спроби, спричинилася до того, що Патроні був готовий вибухнути за першої ж нагоди.

Це майже сталося, як тільки він почув про Мелові наміри.

Якби він балакав з кимсь іншим, Джо Патроні вже б розбушувався та почав тираду. Але оскільки Мел був близьким другом, Патроні відвів неприкурену сигару, яку був жував, і з невірою втупився в Мела.

— Посунути цілком справний літак снігоочисниками! У тебе там геть клепки закінчилися?

— Ні, — сказав Мел. — У мене смуги закінчилися.

Мел відчув відчай від думки, що ніхто з керівництва, окрім нього, здається, не розуміє, наскільки нагально потрібно очистити смугу три-нуль, за будь-яку ціну. Очевидно, якби він кинувся виконувати свій план одразу ж, потім його майже ніхто не підтримав би. З іншого боку, Мел не мав жодних сумнівів, що завтра з’явиться купа людей, готових помахати кулаками після бою, — включно з представниками «Аерео-Мехікан», — які запевнятимуть, що він міг вчинити так чи так або що Рейс Два зрештою мусив сісти на смугу два-п’ять. Очевидно, що його рішення не повинне бути одноосібним. Це не міняло переконання Мела, що його все одно варто прийняти.

Побачивши громаду снігоочисників та ґрейдерів, які вже розташувалися лінією на злітно-посадковій смузі праворуч від них, Патроні й зовсім упустив сигару. Коли витягнув ще одну, то буркнув:

— Я тебе врятую від твого ж божевілля. Забери ці «Дінкі Тойз»[225] з-перед моїх очей та геть від цього літака. За п’ятнадцять хвилин, а може, й менше, я тобі його виведу.

Мел закричав, щоб його було чутно серед вітру та гуркоту двигунів навколо.