Аеропорт

— Ми починаємо передпольотний інструктаж на двадцять хвилин раніше, ніж зазвичай, — сказав Демерест. — Хочу перевірити бортовий журнал та всі інструкції.

Дякувати Богові, подумав Гарріс, його дружина лише вчора пробіглася по інструкціях, додаючи останні поправки. Та йому варто перевірити поштову скриньку в офісі виробничо-диспетчерської служби. Цей мудак, мабуть, вчепиться до того, що Гарріс не вніс поправки, які випустили лише вчора. Щоб дати рукам — які вже чухалися — якусь роботу, командир Гарріс набив та запалив свою люльку.

Він усвідомлював, з яким осудом на нього дивиться Вернон Демерест.

— На тобі не статутна сорочка.

На мить командир Гарріс не міг повірити в те, що його колега говорить це серйозно. Тоді, коли зрозумів, що Демерест не жартує, його обличчя залилося темною сливовою барвою.

Статутні сорочки неймовірно дратували пілотів «Транс Америки», як і пілотів усіх інших авіакомпаній. Офіційні сорочки, які можна було купити через компанію, коштували по дев’ять доларів й часто були незручними та з матеріалу підозрілої якості. Проте всупереч правилам набагато кращу сорочку можна було купити самотужки, на кілька доларів дешевше й без помітної різниці. Більшість пілотів купували й носили неофіційні сорочки. Як і Вернон Демерест. Кілька разів Енсон Гарріс сам чув, як Демерест презирливо обмовляє сорочки компанії та наголошує на чудовій якості його власної.

Командир Демерест жестом замовив каву, тоді заспокоїв Гарріса:

— Усе нормально. Я не вказуватиму в звіті те, що ти не носиш офіційної сорочки. Якщо тільки переодягнешся перед початком польоту.

Стій! — сказав собі Енсон Гарріс. — Господи Ісусе, дай мені сили не зірватися, чого, мабуть, цей мерзенний сучий син тільки й чекає. Але чому? Чому?

Гаразд. Гаразд, вирішив він; нехай з приниженням, він переодягнеться в офіційну сорочку. Не подарує Демерестові такого задоволення, дріб’язкового пункту, до якого можна причепитися.

Сьогодні буде важко дістати сорочку компанії. Її, мабуть, доведеться позичити — обмінятися з якимсь іншим командиром чи другим пілотом. Коли він пояснить їм причини, ті, певно, не повірять. Він сам заледве в це вірив.

Та коли надійде час контрольного польоту самого Демереста… наступного і всіх подальших від сьогодні… нехай начувається. В Енсона Гарріса були хороші друзі серед пілотів-перевіряльників. Нехай Демерест носить статутну сорочку; нехай дотримується статуту у всіх нікчемних пунктах… бо інакше. Тоді Гарріс похмуро задумався: цей пронозливий козел усе запам’ятає; він зробить усе, щоб запам’ятав.

— Агов, Енсоне! — Демерест, здається, був утішеним. — Ти відкусив кінчик своєї люльки.

Так і сталося.

Згадуючи це, Вернон Демерест розсміявся. Так, сьогодні справді буде нелегкий рейс — для Гарріса.

Коли ліфт зупинися на третьому поверсі, Вернон вийшов у встелений килимом коридор та, як завжди, повернув ліворуч, у бік квартири, яку Ґвен Мейген ділила зі стюардесою «Юнайтед Ейр Лайнз». Та інша дівчина, як Демересту було відомо зі слів Ґвен, була сьогодні на нічному рейсі. Дверним дзвінком він подав їхній звичний сигнал, свої ініціали азбукою Морзе… крапка-крапка-крапка-тире тире-крапка-крапка… тоді увійшов досередини, користаючись тим же ключем, яким відмикав двері внизу.

Ґвен була в душі. Він чув плюскіт води. Коли підійшов до дверей її спальні, Ґвен гукнула:

— Верноне, це ти? — Навіть змагаючись із шумом душу, її голос — із філігранним британським акцентом, який йому так подобався, — звучав м’яко й захопливо. Він замислився: не дивно, що Ґвен так любили пасажири. Він бачив, як вони танули — особливо чоловіки, — коли її природний шарм націлювався на них.

Він відгукнувся:

— Так, люба.

Її серпанкова білизна лежала на ліжку — тонкі нейлонові трусики; прозорий ліфчик тілесного кольору із корсетом з того ж матеріалу; комбінація з французького шовку з ручною вишивкою.

Уніформа Ґвен, можливо, й була стандартною, та під нею вона не цуралася розкішної індивідуальності. Його почуття збурились; він неохоче відвів погляд.

— Рада, що ти прийшов раніше, — знову озвалася вона. — Я хочу з тобою поговорити перед тим, як ми вирушимо.

— Звісно, у нас є час.

— Можеш приготувати чаю, якщо хочеш.

— Гаразд.

Вона навчила його англійської звички щогодинного чаювання, хоча до Ґвен він майже ніколи чаю не пив. Але зараз часто просив заварити йому чашечку вдома, що збивало з пантелику Сару, особливо коли він просив, щоб чай готували правильно — спочатку розігріти чайничок, як його навчила Ґвен, і щоб вода продовжувала кипіти в мить, коли торкалася листків.