Аеропорт

Дякувати Богові! Здається, Занетта нарешті закінчував цей пустопорожній вступ. Не розлучаючись зі своїм банальним тоном, він промовив:

— …й нарешті, маю честь та приємність представити…

Навіть не очікуючи, щоб прозвучало його ім’я, Елліот Фрімантл зірвався на ноги. Він почав говорити ще до того, як сідниці Занетти торкнулися крісла. Як і зазвичай, він обійшовся без прелюдій.

— Якщо ви очікуєте від мене співчуття, можете зараз же покинути залу, бо його не буде. Ви не дістанете його ні під час цієї, ні під час іншої можливої зустрічі. Я не постачальник носовичків для сліз, тож якщо вони вам знадобляться, раджу прихопити свої або ділитися одне з одним. Моя справа — закон. Закон, і більш нічого.

Фрімантл зумисне змусив свій голос звучати жорсткіше і знав, що шокував присутніх, як і було заплановано.

Він також помітив, як підвели голови та уважно заслухалися журналісти. Їх було троє за столиком для преси, що стояв у передній частині залу, двоє молодих чоловіків зі щоденних газет великого міста й літня жінка з місцевого тижневика. Усі були важливим пунктом його плану, й він заздалегідь потурбувався про те, щоб дізнатися їхні імена та перекинутися кількома словами перед початком зустрічі. А зараз олівці в їхніх руках бігали по паперу, мов навіжені. Чудово! Співпраця з пресою завжди стояла на чільному місці в будь-якому проєкті Елліота Фрімантла, і з досвіду він знав, що найкращий спосіб її досягти — це дати жваву історію зі свіжого ракурсу. Зазвичай йому це вдавалося. Газетникам таке подобалось набагато більше, ніж безкоштовна випивка чи їжа, — і чим жвавіша й строкатіша історія, тим приязнішими були їхні репортажі.

Він повернув увагу знову до аудиторії. Продовжив, тільки на один тон знизивши агресію:

— Якщо ми домовимося, що я вас представлятиму, то я буду змушений ставити вам запитання стосовно впливу шуму з аеропорту на ваші будинки, сім’ї, стан фізичного й психічного здоров’я. Та не тіште себе ілюзією, ніби я ставитиму ці питання тому, що особисто турбуюся про це чи про вас окремо. Чесно кажучи, ні. Вам також, мабуть, варто знати, що я неймовірний егоїст. Якщо ставитиму ці запитання, то тільки для того, щоб виявити, скільки шкоди вам було завдано з погляду закону. Я вже переконаний, що певна шкода була вчинена — можливо, навіть значна, — і в такому разі ви маєте право на правове відшкодування. Але вам також, мабуть, варто знати: що б я про вас не дізнався й наскільки далеко не зайде наша співпраця, я не схильний не спати ночами, хвилюючись за добробут моїх клієнтів, коли я не в офісі чи суді. Але…

Фрімантл витримав драматичну паузу і вистромив уперед палець, щоб підкреслити свої слова.

— Але в моєму офісі та в суді, ви, в ролі клієнтів, можете максимально розраховувати на мою увагу та майстерність, в питанні права. І в таких випадках, якщо працюватимемо разом, обіцяю, ви будете раді, що я на вашому боці, а не на ворожому.

Тепер він привернув увагу всіх без винятку. Деякі чоловіки й жінки нахилилися вперед на своїх сидіннях, щоб не пропустити жодного слова, коли він замовк — хоча й на максимально короткий період часу — через гул літака зверху. На кількох обличчях виступила ворожість від його слів, але таких було мало. Однак настав час трохи послабити натиск. Фрімантл усміхнувся, а тоді продовжив серйозним тоном:

— Я вас про це все повідомляю, щоб ми розуміли одне одного. Деякі люди кажуть, що я злий, неприємний чоловік. Можливо, вони мають рацію, хоча я вважаю, якщо мені самому колись знадобиться адвокат, мій вибір впевнено впаде на когось злого та неприємного, а також стійкого — саме таким адвокат має бути від мого імені.

Кілька схвальних кивків та усмішок.

— Звісно, якщо вам потрібен добріший хлопець, який подарує вам більше співчуття, хоча, можливо, менше правосуддя, — Елліот Фрімантл знизав плечима, — це ваш вибір.

Він уважно спостерігав за публікою, вгледів поважного на вигляд чоловіка в окулярах з важкою оправою, що нахилився до якоїсь жінки та щось шепнув. З їхніх виразів Фрімантл припустив, що чоловік сказав: «Оце вже діло! Саме те, що ми й хотіли почути». Жінка, ймовірно, дружина шептуна, згідно кивнула. По всьому залу обличчя демонстрували ті самі враження.

Як і зазвичай у таких ситуаціях, Фрімантл заздалегідь проникливо оцінив настрій зібрання та розрахував свій підхід. Він майже одразу відчув, що ці люди втомилися від банальщини та співчуття — благих, але недієвих інструментів. Його ж слова, грубі та брутальні, слугували холодним, збадьорливим душем. Тепер, доки їхня увага не розсіялася, потрібно вийти на новий шлях. Настала мить конкретики — сьогодні, для цієї групи, лекція про закони, які стосуються шуму. Хитрість, як тримати увагу публіки, якою Елліот Фрімантл володів досконало, полягала в тому, щоби психологічно бути на пів кроку попереду; не більше, аби слухачі встигали за тим, що він їм говорить, і аби залишалися в руслі його думок.

— Прошу уваги, — наказав він, — бо зараз я почну говорити про вашу проблему.