Аеропорт

Законодавство, що регулює шум, проголосив він, чимраз серйозніше вивчається в державних судах. Колишні поняття змінюються. Нові судові рішення встановлюють, що надмірний шум може вважатися втручанням в особистий простір, а також вторгненням із заподіянням шкоди. Мало того, суди охоче дають заборони та фінансові компенсації в тих випадках, де вторгнення — включно зі вторгненням з боку літака — можна довести.

Елліот Фрімантл помовчав, поки над головою прогримів ще один літак, а тоді жестом показав угору.

— Думаю, нескладно буде довести оце.

За столиком преси всі репортери щось собі записали.

Верховний суд Сполучених Штатів, продовжив він, уже створив прецедент. У справі «США проти Косбі» суд вирішив, що один власник ферми курчат у Ґрінзборо, штат Північна Кароліна, має право на компенсацію через «вторгнення» військових літаків, що низько літали над його будинком. Під час оголошення рішення суду в справі Косбі пан суддя Вільям О. Даґлас постановив: «…якщо землевласник хоче цілком насолоджуватися своєю власністю, він заслуговує на повний контроль атмосфери, що перебуває в межах прямої досяжності на його території». В іншій справі, яку розглядав Верховний суд, «Ґріґґс проти округу Еллеґені», було ухвалено подібний принцип. У судах штатів Ореґон та Вашинґтон, у справах «Торнберґ проти порту Портленда» і «Мартін проти порту Сієтла», завдані шумом літаків збитки було відшкодовано, хоча повітряний простір просто над позивачами ніхто не порушував. Інші громади вже подали або роздумували над тим, щоби подати подібні судові позови, а деякі вже наймали машини, оснащені мікрофонами й кінокамерами, аби з їхньою допомогою зібрати докази. Машини фіксували показники шуму в децибелах; камери записували висоти літаків. Шум часто виявляється більшим, а висоти нижчими, ніж запевняють керівники авіакомпаній та аеропортів. В Лос-Анджелесі один домовласник подав позов проти місцевого міжнародного аеропорту, запевняючи, що його керівництво давало дозволи на посадку на щойно подовженій злітно-посадковій смузі й таким чином отримало сервітут[92] на його власність без попередніх правових процедур. Домовласник вимагає відшкодування десяти тисяч доларів, які, як він вважає, еквівалентні зниженню ціни на його будинок. Повсюди все більше подібних справ обговорюються в судах.

Розповідь була стислою та приголомшливою. Згадка про конкретну суму — десять тисяч доларів — одразу ж викликала інтерес, як Елліот Фрімантл і планував. Уся презентація звучала владно, інформативно, ніби продукт кількох років досліджень. Тільки сам Фрімантл знав, що ці «факти» — це результат не нидіння над судовими рішеннями, а двох годин, проведених вчора за вирізками новин у газетному архіві у місті.

Були ще кілька фактів, яких він не згадав. Постанова Верховного суду в справі того фермера була винесена понад двадцять років тому, а загальна виплата склала сміховинні триста сімдесят п’ять доларів — фактична ціна загиблих курчат. Судова справа у Лос-Анджелесі — це тільки позов, якому до суду ще потрібно дійти, й не факт, що це станеться. Про серйознішу справу «Баттен проти США», яку Верховний суд вирішував ще в 1963 році, Елліот Фрімантл знав, але передбачливо проігнорував. У справі Баттена суд постановив, що тільки реальне фізичне проникнення може потягнути за собою якусь відповідальність; самого шуму недостатньо. Оскільки у Медоувуді такого вторгнення не було, прецедент Баттена означав: якщо судову справу порушити — її можна одразу й програти.

Та адвокат Фрімантл аж ніяк не бажав, щоби про це знали, принаймні поки що; так само він не надто переймався, чи справа, якщо дійде до суду, переможе, чи програє. Все, чого він хотів, це зробити цих домовласників Медоувуда своїми клієнтами — за значну ціну.

Стосовно оплати, то він уже порахував будинки та подумки зробив певні арифметичні дії. Результат його задовольнив.

Із шести сотень людей у залі, як він налічив, близько пів тисячі, а може, й більше, були власниками нерухомості в Медоувуді. Враховуючи, що чоловіки могли прийти з дружинами, це означало, що тут було як мінімум двісті п’ятдесят потенційних клієнтів. Якщо кожного з них вдасться переконати підписати договір про надання адвокатських послуг на сотню доларів — на що вони, як сподівався Елліот Фрімантл, погодяться ще до кінця вечора — загальний гонорар сумою понад двадцять п’ять тисяч доларів безперечно опиниться в межах досяжності.