Читаем Аеропорт полностью

Ґерреро сидів приблизно за п’ятнадцять миль[93] від аеропорту в замкненій кімнаті пошарпаної квартири у домі без ліфта у Саут Сайді[94]. Квартира розміщувалась над шумною забігайлівкою-гадючником на 51-й вулиці, недалеко від скотних дворів.

Д. О. Ґерреро — кощавий, довготелесий та дещо згорблений чоловік із пожовтілим обличчям і випнутою, вузькою щелепою. Мав глибоко посаджені очі, тонкі бліді губи та дрібні рудуваті вусики. З худої шиї випиналося велике адамове яблуко. Він лисів. Руки та пальці дрижали від нервів. Він постійно курив, зазвичай припалюючи нову сигарету недопалком попередньої. Наразі йому не завадило б поголитися та вдягнути свіжу сорочку, а піт лився струмками, хоча в кімнаті, де він замкнувся, було прохолодно. Йому було п’ятдесят; здавався на кілька років старшим.

Ґерреро прожив у шлюбі вже вісімнадцять років. За певними стандартами, шлюб був хороший, але невиразний. Д. О. (більшу частину свого життя він користався саме ініціалами) та Інез Ґерреро сприймали одне одного нарівні, їм і не спадало на думку хотіти когось іншого. Д. О. Ґерреро в будь-якому разі ніколи не цікавився жінками аж надто; бізнес та фінансові маневри забирали набагато більше місця в його думках. Але за останній рік між Ґерреро та Інез постала психологічна безодня, яку дружина, як би не старалася, не була в змозі перетнути. Це стало одним з результатів низки бізнесових катастроф, які понизили їх від порівняного достатку до майже бідності й зрештою штовхнули на переїзди — спочатку зі зручного та просторого, але кілька разів заставленого, приміського будинку до менш претензійних районів, а пізніше й до цієї жалюгідної, вітряної, двокімнатної квартири, що кишіла тарганами.

Хоча Інез Ґерреро не була в захваті від їхньої ситуації, вона б примирилася з нею, якби її чоловік не став настільки буркотливим та дратівливим, що інколи з ним неможливо було говорити. Кілька тижнів тому в пориві люті він ударив Інез, залишивши їй великий синець, й хоча вона би пробачила, Д. О. не вибачався та ніяк не згадував того інциденту. Втім, побоюючись «рукоприкладного» рецидиву, вона згодом відправила їхніх двох дітей-підлітків — хлопця й дівчину — до своєї заміжньої сестри у Клівленд. Сама Інез залишилася, працювала офіціанткою в кав’ярні, й хоча робота була важкою, а платня невеликою, вони принаймні мали гроші на їжу. Чоловік, здавалося, навіть не помічав відсутності дітей чи її самої; його настрій останнім часом став згустком глибокої та замкнутої пригніченості.

Зараз Інез була на роботі. Д. О. Ґерреро сидів у квартирі сам. Не було необхідності замикати двері до невеликої спальні, але це додавало гарантій приватності, хоча він тут і ненадовго.

Як і інші люди сьогодні, невдовзі Д. О. Ґерреро вирушить в аеропорт. У нього було заздалегідь зарезервоване місце, а також підтверджений квиток — на рейс «Транс Америки» до Рима. Наразі квиток лежав у кишені його пальта, що також висіло в цій кімнаті на хисткому дерев’яному кріслі.

Інез Ґерреро нічого не знала про квиток до Рима, як і не мала найменшого уявлення про мотиви, які керували її чоловіком, коли він купував його.

Квиток «Транс Америки» був на екскурсію туди й назад, яка зазвичай коштувала чотириста сімдесят доларів. Проте, збрехавши, Д. О. Ґерреро оформив кредит. Він заплатив сорок сім доларів, які дістав, заклавши останнє цінне майно дружини — перстень її матері (Інез наразі цього не помітила), — та пообіцяв виплатити решту, з відсотками, щомісячними платежами протягом наступних двох років.

Дуже малоймовірно, що цю обіцянку він виконає.

Жодна солідна фінансова компанія не позичила б Д. О. Ґерреро грошей, навіть на автобусний квиток до Піорії[95], а на авіаквиток до Рима й поготів. Вони б ретельно дослідили його фінансову історію та дізналися, що він давно неплатоспроможний, що у нього ціла низка давніх особистих боргів, а також те, що його будівельна компанія «Ґерреро Контрактінґ Інкорпорейшн» збанкрутувала рік тому.

А якщо ще ближче придивитися до заплутаних фінансів Ґерреро, можна виявити, що за останні вісім місяців — користаючись іменем своєї дружини — він намагався привабити капітал для ризикової земельної угоди, проте йому не вдалося. В результаті цих провалів він набрав ще більше боргів. Тепер, через певні шахрайські заяви, а також у зв’язку з тим, що він не звільнений від зобов’язань банкрут, викриття, що здається неминучим, потягнуло б за собою кримінальне переслідування та майже точно термін ув’язнення. Не настільки серйозним, проте не менш нагальним було те, що плату за оренду квартири, якою б злидарською вона не була, він відтермінував на три тижні, а орендодавець погрожував, що виселить їх уже завтра. Якщо так станеться, Ґеррери опиняться на вулиці.

Д. О. був у відчаї. Його фінансовий рейтинг опустився нижче нуля.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века