Аеропорт

Значна частина польоту Рейсу Два — «Золотої каравели» — проходитиме над океаном, де уламків зруйнованого літака ніколи не знайдуть.

За допомогою однієї з брошур авіакомпанії, де були зручно вказані авіамаршрути, швидкості літаків та навіть інструкція «Як визначити ваше місцезнаходження на шляху», Ґерреро вирахував, що після чотирьох годин польоту — за звичних вітрів — Рейс Два буде над Атлантикою. Він збирався перевірити свої розрахунки та вдосконалити їх, якщо необхідно, по ходу подорожі. Так він і зробить, спочатку відзначить точний час вильоту, тоді уважно слухатиме оголошення, які завжди озвучує командир через систему гучного зв’язку та які стосуються просування літака. З такою інформацією легко буде визначити, чи не запізнюється рейс, чи, навпаки, поспішає та на скільки. Зрештою в точці, яку він уже для себе визначив, — за вісімсот миль[96] на схід від Ньюфаундленду — він детонує вибухівку. Від неї літак чи те, що від нього залишиться, стрімко полетить в океан.

Жодних уламків не знайдуть.

Залишки Рейсу Два будуть назавжди таємно поховані на дні Атлантичного океану. Не буде ні слідства, ні викриття причини вибуху літака. Інші загадуватимуться, сумніватимуться, роздумуватимуть; можуть навіть розгадати правду, але ніколи достоту не знатимуть.

Страхові збитки — за відсутності будь-яких доказів диверсії — виплатять цілком.

Єдиною деталлю, від якої залежало все, був сам вибух. Очевидно, він повинен мати достатньо потужності, щоб підірвати літак, але — так само важливо — мусить статись у певний час. Через другу причину Д. О. Ґерреро вирішив узяти вибухівку з собою на борт та підірвати її самотужки. Зараз він сидів у замкненій кімнаті та збирав пристрій докупи, і незважаючи на свою обізнаність — на посаді будівельного підрядника — в роботі з вибуховими матеріалами, все одно пітнів, відколи почав працювати над цим п’ятнадцять хвилин тому.

Було п’ять основних компонентів — три патрони з динамітом, невеликий підривний капсуль з прикріпленими дротами та батарея від транзисторного радіо. Динаміт був «Дюпон Ред Крос Екстра» — невеликий, але неймовірно потужний, містив сорок відсотків нітрогліцерину; кожен патрон мав дюйм з чвертю[97] в діаметрі та вісім[98] дюймів завдовжки. Вони були скріплені докупи чорною ізоляційною стрічкою і, щоб не видавати свого справжнього призначення, сховані в коробку «Рай-Крісп»[99], один бік якої був відкритий.

Ґерреро також обережно розклав кілька інших речей на вицвілому покривалі на ліжку, де саме працював. Там лежали: дерев’яна прищіпка для білизни, дві канцелярські кнопки, квадратний дюйм[100] прозорого пластику і коротка нитка. Загальна ціна обладнання, що має знищити літак вартістю в шість з половиною мільйонів доларів, становила менше п’яти доларів. Усе це, включно з динамітом — «залишком» з днів Д. О. Ґерреро в ролі підрядника, — він купив у господарських магазинах. Також на ліжку лежав невеликий плоский дипломат, на кшталт тих, у яких бізнесмени тримають документи та книжки, коли подорожують літаками. Отож саме туди Ґерреро встановлював вибуховий пристрій. Потім він візьме дипломат із собою на борт.

Усе було неймовірно просто. Настільки просто, що Ґерреро взагалі думав собі, що більшість людей, яким бракує знань про вибухівку, ніколи б не повірили, що воно спрацює. Але спрацює — з руйнівною, спустошливою смертоносністю.

Він надійно прилаштував коробку від «Рай-Крісп» з динамітом усередині дипломата. Біля неї закріпив дерев’яну прищіпку та батарею. Вона запалить заряд. Прищіпка слугуватиме перемикачем, який у відповідний час випустить струм з батареї. Руки тремтіли. Він відчував, як піт струменить під сорочкою.

Коли підривний капсуль буде на місці, одна помилка, один необережний рух — і тієї ж миті він підірве себе, цю кімнату й більшу частину будівлі.

Ґерреро затамував подих та під’єднав другий дріт, що тягнувся від капсуля та динаміту, до одного боку прищіпки.

Він почекав, під акомпанемент калатання серця, хустинкою витираючи долоні. Нерви були натягнуті як струна. Під собою він відчував тонкий, грудкуватий матрац. Старезне залізне ліжко від його рухів заскрипіло, ніби на знак протесту.

Д. О. продовжив роботу. З неймовірною обережністю приєднав ще один дріт. Тепер тільки квадратний дюйм пластику стримував проходження електричного струму й, таким чином, запобігав вибуху.

У пластику завтовшки менше однієї шістнадцятої дюйма була дірочка біля зовнішнього краю. Д. О. Ґерреро взяв з ліжка останній предмет — нитку — та пропустив один кінець через дірку в ньому, а тоді міцно її прив’язав, обережно, щоб не зсунути. Другий кінець нитки він пропхав через заздалегідь просвердлену непомітну дірку, що виходила на зовнішній бік дипломата, під ручкою. Залишивши нитку вільно звисати всередині дипломата, зовні Ґерреро зав’язав другий вузлик, достатньо великий, щоб нитка не прослизнула досередини. Врешті — також зовні — він зав’язав петлю завбільшки з палець, ніби мініатюрний зашморг вішальника, й відрізав зайвину нитки.

Кінець.