Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

— Сондерс — бовдур, — провадив Барнс. — Він знав, що це завдасть йому клопоту й не доведе до добра. Він був у мене годину тому — благав пробачення й допомоги заради всього святого. Я з’ясував тільки те, що знайдену вами домовину було розграбовано, а її вміст — викрадено.

— Чи постраждав хто-небудь? — запитала я. — Я чула, що підліток із нічної варти...

— Усе по порядку, — перервав мене Барнс. — Насамперед мені потрібен повний звіт про те, що сталось, коли ви відкрили ту домовину. Про все, що ви бачили, що чули, — все, що стосується привида. Вперед!

Локвуд переповів йому історію нашої пригоди. Ми з Джорджем теж поділилися з інспектором своїми враженнями. Я помітила, що Джордж не дуже впевнено описує те, що трапилось, коли вони з Джопліном перебували в колі. Він лише згадав, що привид Бікерстафа з’явився, тільки-но вони підійшли до труни. І не сказав ані слова про те, як вони вдвох там стояли — заціпеніло, безпорадно, не в силі поворухнутись.

Коли ж я згадала про голос, Локвуд насупився:

— Раніше ти мені цього не казала.

— Я щойно пригадала... Я певна, що то був привид. Він закликав нас кудись «дивитись». І обіцяв «дати все, чого бажає наше серце».

— Він звертався до тебе?

— Гадаю, радше до нас усіх.

Барнс позирнув на мене:

— Ваш Талант просто дивовижний, Карлайл. А тепер про річ, яка так вразила Кабінса... Ви, кажете, що то було дзеркало в дерев’яній рамі?

Ми з Джорджем кивнули.

— І все? — перепитав Квіл Кіпс. — Не дуже докладний опис!

— Ми не мали часу, щоб розгледіти його як слід, — пояснив Локвуд. — Усе сталося дуже швидко. Залишатись там, щоб докладно розгледіти дзеркало, було надто небезпечно.

— Як на мене, ви вчинили розумно, — зауважив Барнс. — Отже, здається, що ви натрапили на два можливі Джерела в одній могилі: тіло доктора Бікерстафа й дзеркало.

— Саме так, — погодився Локвуд. — Привид мав з’явитись із тіла, бо дзеркало тоді було накрите сіткою. Але судячи з Джорджевої розповіді, дзеркало так само випромінювало якусь потойбічну енергію.

— Гаразд, — Барнс дістав із своїх паперів кілька блискучих чорно-білих фотографій і поклав їх перед собою. — А тепер я розповім вам, що сталось рано-вранці. Після того, як ви пішли, пан Сондерс за допомогою техніки перевіз домовину до каплиці й закмнув її там. Завдяки вашим срібним сіткам і печаткам він був певен, що все буде в безпеці. Він оточив домовину залізним ланцюгом, поставив біля дверей каплиці хлопця з нічної варти і вирушив займатись іншими справами.

— Стривайте, — обірвав його Локвуд. Із ним відбулась одна з його звичайних змін: уся його втома немовби залишилась у таксі, й тепер він був енергійний, зацікавлений і зосереджений. — У цій каплиці Сондерс улаштував свою контору. Вони з Джопліном мали працювати там. Де ж вони були до світанку?

— Якщо вірити свідченням пана Сондерса, вони з паном Джопліном працювали на іншій ділянці кладовища. Більшість нічних вартових перебували разом з ними, хоча вряди-годи повертались до табору — взяти знаряддя, перепочити тощо. Близько пів на третю ночі вартовий біля дверей змінився. Сондерс спостерігав за цим і принагідно сам зазирнув до каплиці. Сказав, що там усе було спокійно, домовина стояла так само, як і раніше. На варту заступив підліток на ім’я Террі Морґан, одинадцяти років. — Барнс поглянув на нас і розкуйовдив пальцем вуса. — На світанку, десь пів на п’яту, вони скінчили основну роботу. На зміну Террі Морґану прийшов інший хлопець і побачив, що двері відчинено, а тіло підлітка лежить усередині.

Моє серце тьохнуло:

— Ні!..

— На щастя, й справді «ні». Він був живий. Проте йому проломили голову чимось важким. А потім той, хто вдарив хлопця, вліз у домовину, пробрався через усі ваші сітки й печатки — й викинув тіло Бікерстафа на підлогу.

Він перевернув фотографії на столі й підсунув їх нам. Кіпс узяв одну, Локвуд — ще одну. Ми всі схилились над столом, щоб краще розгледіти знімки.

Їх було зроблено всередині каплиці. На одній з фотографій я помітила письмовий стіл і частину вівтаря. По всій підлозі було розкидано наше знаряддя: залізні ланцюги, срібну сітку, кілька печаток і амулетів, якими ми намагались убезпечити домовину. Сама домовина лежала посередині на боці. Муміфіковане тіло наполовину вивалилось із неї. Рештки доктора мали такий самий неапетитний вигляд, як і вчора: почорніле, висохле тільце в подертому плащі й запліснявілому костюмі. Одна довга, кощава рука була зігнута під неприродним кутом, ніби її перекусили в лікті; друга витяглась, немовби щось намацуючи. Залишки сивого волосся стричали круг черепа, мов ніжки здохлих павуків.

— Яка гидота, — буркнув Джордж. — Кет, тобі краще не дивитись на це обличчя.

Білявка насмішкувато позирнула на нас:

— Я до такого звикла.

Кіпс оглянув фотографію й насупився:

— Домовина, здається, дуже важка. Крадіїв мало бути кілька.