Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

— Чудове зауваження, — обізвався Барнс. — Ви маєте рацію. Годину тому Террі Морґан у лікарні прийшов до тями. Він був серйозно травмований, проте зміг розповісти, як на нього напали. Хлопець почув біля сходів шум, поглянув туди — й побачив чоловіка в темній лижній масці, що швидко наближався до каплиці. Тієї ж миті хтось ударив Террі ззаду по голові.

— Бідолашка, — сказала я. Кет Ґодвін, що сиділа навпроти, здивовано підняла брови. Я відповіла їй удавано-байдужим поглядом — я теж чудово вмію робити такі гримаси.

— А дзеркало тим часом зникло, — міркував уголос Кіпс. — Вони зробили це на світанку, щоб можна було викинути з домовини все захисне знаряддя. Це неабиякий ризик!

— Найцікавіше — це їхня швидкість, — міркував далі Барнс. — Домовину вперше відкрили близько півночі, а менш ніж через чотири години викрадачі були вже біля дверей! Як вони встигли дізнатись про це? Тільки від когось із учасників нічних подій.

— Або від тих, хто тільки-но звідти пішов, — додала Кет Ґодвін, посміхнувшись нам.

Я позирнула на Локвуда. Він тим часом уважно оглядав фотографію — так, ніби щось на ній спантеличило його. Тому він не звернув уваги на кпини Годвін.

— Хто знав про домовину? — спитала я.

Інспектор стенув плечима:

— Копачі, екстрасенси, підлітки з нічної варти... і ви.

— Якщо ви думаєте, що це зробили ми, — не витримала я, — то приходьте до нас із обшуком. Розпочинайте з Джорджевого кошика з брудною білизною. Там ми завжди ховаємо крадене.

Барнс зневажливо махнув рукою:

— Я не думаю, що його вкрали ви. Але хочу знайти і дзеркало, й крадіїв... Пане Локвуде!

— Він засинає, — обізвався Кіпс.

Локвуд поглянув на інспектора:

— Що? Пробачте... — він поклеїв фотографію на стіл. — Дзеркало? Ви хочете знайти його? Дозвольте запитати, навіщо?

— Ви самі знаєте, навіщо, — буркнув Барнс. — Від першого-ліпшого погляду на нього Кабінс мало не знепритомнів. Хтозна, що воно зробило з ним! До того ж усі подібні артефакти поліція вважає за небезпечні. Їхнє викрадення, продаж і поширення серед населення суворо заборонені! Зараз я дещо покажу вам...

Барнс виклеїв на стіл ще одну чорно-білу фотографію. На ній ми побачили одноманітний інтер’єр великої зали. Десятеро людей сиділи на дерев’яних стільцях і дивились на високу платформу, на якій стояв полісмен. Усі двері було перегороджено стрічками з написом: «Вхід заборонено». Крізь високі вікна проникало сонячне світло. На столі посередині зали ми помітили річ, що скидалась на широку скляну вазу для фруктів.

— Це «секта з Карнабі-стріт», — пояснив Барнс. — Двадцять років тому. Вас тоді ще не було на світі. А я — вже там, отой молодий полісмен на знімку. Звичайна річ: купці людей захотілось «поспілкуватися» з мерцями й дізнатися таємниці потойбічного життя. Тільки вони не просто «спілкувались», а скуповували всілякі артефакти, сподіваючись, що це допоможе їм ближче познайомитись із Гостями. Бачите цю чашу? Туди вони складали свої безцінні покупки — кістки з кладовища біля в’язниці Маршалсі, часто навіть із кайданками. Продавці артефактів здебільшого підсовували їм підробки. Проте одного разу їм трапилося справжнє Джерело. Гість з’явився і приніс їм ось яке повідомлення...

Ми поглянули на людей, що сиділи на стільцях, похиливши голови.

— Стривайте! — не витримала Кет Ґодвін. — Ці люди... вони...

— Мертві, — щиро відповів Барнс. — Усі тринадцятеро, крім полісмена. У мене є ще десятки таких фотографій, проте я пожалію вас — не псуватиму апетит перед сніданком. — Він випростався й торкнув фотографії своїм волосатим пальцем. — Ось що я хочу сказати вам: потужні артефакти в чужих руках — це смерть! Це все одно, що бомби з запаленими ґнотами! І це дзеркало — хай там де воно зараз, — не виняток. ДЕПРІК украй стурбований його зникненням і хоче знайти його. Зараз його пошук — це найголовніше.

Локвуд відсунув свій стілець від стола:

— Що ж, бажаємо вам успіхів. Якщо знадобиться наша допомога, звертайтеся до нас.

— Ваша допомога вже потрібна нам! — відповів Барнс. — Цього ранку я дуже заклопотаний. Сталася серйозна пригода в Ілфорд, тож більшість наших службовців зараз працюють там. А ви й так уже вплутались у цю справу з дзеркалом, і до того ж це ваша провина, що його відразу не передали нам. Розпочинайте пошуки. Вам заплатять як слід.

— То ви наймаєте нас? — вирячився на нього Джордж. — Невже ваші справи такі кепські?

Вуса інспектора смутно опустились:

— На щастя, агенція «Фіттес» послала до нас Кіпса з його командою. Їх теж залучено до цієї справи. Я хотів би, щоб ви працювали разом.

Ми засмучено подивились на наших суперників. Кіпс і Ґодвін відповіли нам холодними поглядами.

Я кахикнула:

— Пане Барнсе, Лондон — велике місто. В ньому стільки агентів! Ви певні що вам потрібні саме вони?

— Це все одно, що найняти божевільних! — підхопив Джордж. — Візьміть перших-ліпших людей із вулиці — вони будь-що кращі за Кіпса.

Барнс убивчо позирнув на нас: