Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

Через годину двоє побитих юних туристів повернулись додому. Проплентавшись через браму, ми опинились на доріжці, викладеній побитою залізною плиткою, — в нас досі не доходили руки відремонтувати її. Поки Локвуд шукав ключі, я втомлено притулилася до стіни.

— Що в тебе з рукою? — запитала я.

— Погано.

— А зі спиною?

— Ще гірше.

— Все пройшло не дуже вдало, авжеж?

Локвуд нарешті відчинив двері.

— Я хотів подивитись, що там у нього в кімнаті. Хтозна, може, дзеркало виявилося б саме там. Але там лежали тільки спортивні газети, бухгалтерські книги і якісь недороблені дерев’яні штучки — їх, мабуть, майструє його красень-синочок. Ні, Вінкмен ховає небезпечні речі десь в іншому місці, — він зітхнув і підтягнув свої широченні шорти, проходячи передпокій. — Проте я все одно вважаю, що цей день ми не змарнували. Принаймні побачили на власні очі, що за чолов’яга цей пан Вінкмен і чого він вартий. Сподіваюсь, однак, що Джорджеві пощастило більше...

— Авжеж!

Локвуд штовхнув двері в кухню. Там за столом у чудовому гуморі сидів Джордж, із рота в якого стирчали олівець і скоринка хліба. Побачивши нас, він вирячив очі:

— Ти диви! Оце так шорти, Локвуде! Ти в них літати, часом, не вчишся? Тебе ж от-от вітром підхопить!

Локвуд мовчки стояв на дверях, понуро оглядаючи порожні пакунки з-під чипсів, чайні чашки, копії фотографій і розкриті записники, порозкидані на столі. Я взялася ставити чайник на вогонь.

— Шорти як шорти, — відповіла я. — Ми працювали під прикриттям, але нам не дуже пощастило. А ти, бачу, заклопотаний! Як твої успіхи?

— Ну, дещо нарешті є, — відказав Джордж. — Тепліше! В теплі й може ховатись розгадка. Тільки не в сонячному — від нього плазма стискається. Вчора я поставив цю склянку з черепом у духовку, і невдовзі привид чудово проявився. Плазма почала ворушитись на ста п’ятдесяти градусах — магічне число! І обличчя з’явилось — і, можливо, навіть заговорило, даю вам слово честі! Тільки я нічого не зміг розчути — для цього потрібна ти, Люсі. Та наскільки я зміг прочитати по його вустах, словниковий запас у нього непоганий! Порівняно з попередніми спробами це — велетенський стрибок! Який я молодець! — він переможно вмостився на стільці.

Мене аж обдало гнівом. Ці нескінченні експерименти вже просто-таки набридли. Адже нещодавно череп розмовляв зі мною за звичайнісінької кімнатної температури!

Локвуд пильно подивився на Джорджа. Я відчула, що в кімнаті запахло сваркою, і втрутилась:

— Ми вранці знайшли склянку в духовці. Це трохи здивувало нас... Я мала на увазі, як твої успіхи зі справою Бікерстафа?

— Не хвилюйся! Тут у мене теж є новини, — Джордж захрумтів скоринкою. — До речі, а чи бувають більші духовки? Склянка увесь час застрягає. Добре, що це привид, а якби це була, скажімо, різдвяна печеня?

— Еге ж, — холодно підтакнула я. — Що б тоді було? — і заходилася класти в чашки пакуночки з чаєм.

— Це справжній прорив! — захоплено провадив Джордж. — Тільки подумайте: ми могли б розмовляти з мерцями, коли нам треба! Джоплін казав, що це давня мрія всіх учених. А якщо для цього достатньо однієї-двох великих духовок...

Локвуд зненацька підскочив до нього й крикнув:

— Замовкнеш ти нарешті зі своїм дурним черепом?! Не про череп зараз треба думати, Джордже! Хіба нам за нього платять? Ні! Хіба він загрожує всьому Лондону? Ні! Хіба ми за це змагаємось із командою Квіла Кіпса, щоб уникнути прилюдної ганьби? Ні, аж ніяк! А ти марнуєш час на всі ці склянки й духовки! Ми з Люсі сьогодні ризикували своїм життям, а тобі й діла до цього немає! — він тяжко перевів подих: Джордж дивився на нього, наче загіпнотизований. — Усе, чого я хочу від тебе, — зосередься, будь ласка, на роботі!.. Гаразд? Що ти скажеш?

Джордж поправив на носі окуляри:

— Пробач, ти не міг би повторити все це ще раз? Через ці шорти я щось нічого не второпав.

Чайник гучно свиснув, заглушуючи коротку Локвудову відповідь. Я хутенько налила три чашки окропу, гримотячи ложечкою, й стукнула дверцятами холодильника, щоб хоч чимось перервати мовчанку. Атмосфера на кухні досі була напружена. Отож я, мов похмура офіціантка, подала хлопцям чай і пішла нагору перевдягатись.

* * *

Мені так само слід було поміркувати. День випав непростий, і пригода з Вінкменом вразила мене дужче, ніж я зізналась Локвудові. Лагідний дотик рук цього чоловіка і прихована жорстокість у його рухах... Моє туристичне вбрання зненацька стало ненависне мені. У своїй спальні на горищі я швидко перевдяглась у своє щоденне вбрання — темний топ, спідницю та леґінси й чоботи. Убрання агента, яке ні з чим не сплутаєш. Дрібниця, звичайно, але на душі мені стало краще. Я підійшла до вікна й подивилась на мовчазну Портленд-Роу, що поволі потопала в сутінках.

Неспокійно на серці було не тільки мені. Локвуд раніше теж ніколи так не гнівався. Намір будь-що обігнати Кіпса з дзеркалом міцно засів у його голові.

А може, не тільки це? Може, його хвилювало й щось інше? Скажімо, череп. Череп із його лиховісним шепотом...