Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

Він постукав пальцями по канапі і вкотре поглянув на нас із докором. Інспектор уже пів години сидів у вітальні, допитуючи нас. Кілька разів поспіль ми розповіли йому про нашу нічну пригоду — від стукоту в двері до прибуття швидкої допомоги. Ми не приховали від Барнса нічого, крім останніх Карверових слів: за нашою розповіддю, він нібито просто вдерся до будинку й відразу помер. Так само не згадали ми й про Локвудову цидулку.

Квіл Кіпс тим часом притулився до шафи, згорнув на грудях руки й скоса позирав на нас. Ґодвін з Верноном сіли на вільні стільці. Нед Шоу ховався в затінку, мов гієна, що тільки-но навчилася стояти на задніх лапах, і не зводив очей з Локвуда. Це аж ніяк не скидалось на наші звичні посиденьки у вітальні. Тому ми й не запропонували гостям чаю.

— Єдине, чого я ніяк не зрозумію, — мовив урешті Барнс, — чому Карвер завітав саме до вас? — Його вуса наїжачились, а обличчя сповнилось підозрою.

Локвуд, сидячи в кріслі, недбало поправив собі рукав. У такому вбранні було важко мати ошатний вигляд, проте Локвудові це вдавалось якнайкраще.

— Він, мабуть, десь почув, що ми цікавимось викраденим дзеркалом. Йому, напевно, хотілось поговорити з кимось обізнаним, розумним і кмітливим. А в цьому випадку ми були для нього єдиним вибором.

Кіпс вибалушив очі. Барнс нетерпляче вигукнув:

— Але чому він узагалі прийшов? Чому виліз із підпілля? Його ж розшукували!

— Я можу лише припустити, що це через Бікерстафа та його дзеркало, — відповів Локвуд. — Сила дзеркала, напевно, вразила його. Не забувайте, воно вбило на кладовищі його колегу Недлса. І хтозна, чого воно ще накоїло. Можливо, Карвер хотів щось пояснити, розповісти нам про нього...

Барнс узявся сердито походжати кімнатою:

— Це дзеркало пропало менше ніж дві доби тому — і вже вбило двох людей, які його викрили! Тільки подумайте: на вас, Кабінсе, чекала б така сама доля, якби ви не накрили його сіткою!

— Від його обличчя воно б першим тріснуло, — спробував покепкувати Кіпс.

— Його треба знайти! — стукнув себе кулаком по долоні Барнс. — Інакше це ще не кінець! Воно смертельно небезпечне. Воно вбиває всіх, хто трапляється довкола!

— Карвера вбило не дзеркало, — спокійно нагадав Локвуд.

— Так, але все одно він загинув через нього! Люди ладні вбивати, щоб заволодіти ним!

Локвуд хитнув головою:

— Можливо. Але в убивці дзеркала не було.

— Звідки ви знаєте?

— У Карвера були з собою гроші. Виходить, він уже продав його.

— Це нічого не доводить! Його могли вбити, щоб змусити замовчати!

— Якби я дав Карверові тисячу фунтів за дзеркало, а потім убив його, то забрав би гроші назад, — мовив Локвуд. — Ні, тут діяв хтось інший. Хтось такий, що має доступ до старовинних кинджалів. На вашому місці я розпочав би з цього, інспекторе.

Барнс пирхнув:

— Хай там хто вбивця, моя точка зору незмінна! — відповів він. — Це дзеркало — справжня загроза для суспільства! Ніхто не може почуватися безпечно, поки його не знайдено. А тим часом ваше розслідування не дає нічого! Завдяки Кіпсовим арештам ми напхали підозрюваними всі в’язниці Лондона, а користі з того — ніякої! Тоді як найголовнішого свідка знаходять мертвим тут на килимі! — Голос інспектора підвищився на кілька тонів, а вуса заворушились, як флюгери під вітром. — Цього недостатньо! Мені потрібні дії! І результати!

Бобі Вернон підскочив зі стільця, як старанний школяр, і вперше заговорив:

— Я досяг чудових успіхів в архівах, сер. Сподіваюся, що скоро в нашому розслідуванні відбудеться прорив.

— Ну, ми теж там працюємо, — засовався на канапі Джордж.

Кет Ґодвін тим часом роздратовано зирила на нас.

— Інспекторе! — зненацька вигукнула вона. — Мені здається, що Локвуд не розповів нам усієї правди. Погляньте, як ховається Кабінс! І які винуваті очі в цієї дівчини!

— Як на мене, вони в неї завжди такі, — відповів Барнс і поглянув на двері, на яких уже стояв вузьколиций агент ДЕПРІК. — Що сталося, Добсе?

— Є свідки з сусідньої вулиці. Портленд-М’юз, 7. Пів на дванадцяту ночі вони чули знадвору голоси. Чоловічі, дуже гучні й розлючені. Начебто сварились. Звідти до цього будинку ведуть криваві сліди. Убивство сталось там!

— Дуже дякую, Добсе. Все гаразд, ми вже йдемо, — Барнс поволі підвівся. — Мушу попередити вас, що приховування відомостей від інших агентів — це злочин. Я сподіваюсь на співробітництво між вашими командами. І чекаю результатів. Локвуде, Кабінсе, не забудьте про залізні стружки в передпокої!

Усі почали розходитися — спочатку Барнс із своїми людьми, потім Кіпсова команда. Сам Квіл Кіпс виходив останнім. Біля дверей він зупинився.

— Панно Карлайл, — мовив він, — дозвольте сказати вам кілька слів.

— То ви все-таки знаєте моє ім’я? — перепитала я.

Кіпс легенько всміхнувся, вишкіривши білі вичищені зуби: