Агенція "Локвуд і К°". Сходи, що кричать

Він пильно дивився на нас. Ми стояли й чекали. Локвуд лагідно всміхався, поклавши руку на рапіру. Поруч із ним стояв Джордж — у своїх незмінних окулярах, незграбніший, ніж будь-коли, бо його штани ледве трималися через вагу торбин із сіллю й залізом. А я... Цікаво, який я мала вигляд цієї останньої миті? Сподіваюсь, непоганий. А ще сподіваюсь, що я нічим не виказала свого страху.

— Чиє запитання? — повторив Ферфекс.

Ми втрьох стояли мовчки, чекаючи, коли він зачинить двері й піде собі.

— Тоді до побачення вранці! — Старий підняв на прощання руку. — Успіхів вам усім!

Він коротко кивнув Бертові Старкінсу, обернувся й подався до сходів. Старкінс узявся замикати двері: вони жалібно зарипіли. На якусь мить ми побачили силует сторожа між половинками дверей, що скидався в сутінках на старе покручене дерево... Нарешті двері гучно ляснули. Я почула, як цей ляскіт прокотився відлунням від вестибюлю до галереї — й далі, по всіх запорошених коридорах замку.

— Якби він забув тут ціпок і повернувся по нього, — зауважив Джордж, — пропала б така ефектна сцена! Правда?

Ніхто з нас не відповів йому. Відлуння вщухло, й мертвотна тиша замку знов оточила нас зусібіч, наче вода на дні колодязя.

20

— Передусім — найголовніше! — мовив Локвуд. — Зачекайте тут.

Тупаючи черевиками по кам’яних плитах, він хутко перетнув вестибюль, де на нього похмуро зирили портрети давніх господарів замку, — і підійшов до невеличких дверцят біля сходів. Тоді відчинив дверцята і майнув усередину. Запала тиша. Ми з Джорджем мовчки перезирнулись, Щось клацнуло, потім у туалеті зашуміла вода. Локвуд вийшов і неквапом подався до нас, несучи під пахвою великий пакунок.

— Отак буде краще, — зауважив він.

— Що це таке? — запитав Джордж.

Локвуд підняв пакунок:

— Найпотужніший Грецький Вогонь від Сетчела! Сім каністр! Почепіть їх собі до поясів, як завжди, — і вирушаймо.

Він зірвав захисну стрічку і розгорнув мокрий пластик. Звідти на його долоню випали дві блискучі срібні каністри.

— Локвуде, як тобі вдалося... — почав Джордж.

— Ти сховав ці каністри під одягом! — вигукнула я. — А потім — у туалеті, коли ми приїхали! Тоді, коли ми чекали тебе разом зі Старкінсом!

Локвудові зуби блиснули в сутінках.

— Твоя правда. Я припасував каністри до підбою свого пальта. Потім навмисне вдав, ніби мені закортіло до туалету, й сховав їх у бачку. Тримай, Люсі. Це тобі.

Я почепила каністри, як завжди, до свого пояса. Локвуд тим часом витяг ще дві й простяг їх Джорджеві.

— Я передбачав, що Ферфекс захоче обшукати нас. Тому й не поклав вогонь у торбини, а сховав його в замку, геть від чужих очей, ще до обшуку. Проте, правду кажучи, я й не підозрював, що він зробить це без нас. Це ще раз доводить, що він за людина.

— Що ж це за людина? — перепитав Джордж, оглядаючи свої каністри.

— Страшна людина. Хіба це не помітно? Оці дві каністри — для мене...

Я приголомшено хитнула головою:

— Якщо Ферфекс дізнається...

— Не дізнається! — Локвуд вишкіривсь у своїй вовчій посмішці. — Будь певна: мене ночами не мучитиме совість через те, що я обдурив його. Він зарано виклав нам свої правила. Це дало нам право підлаштувати їх до свого смаку.

— Я не згоден з тобою, Локвуде, — заперечив Джордж. — Робота в нас, звичайно, серйозна. Та якщо ми підпалимо ніжку якого-небудь стільця доби королеви Анни, то — прощавай, грошенята. Локвуд обдере нас незгірше за Гоупів.

— Гаразд, подасть він на нас позов, — кивнув Локвуд. — То й що? А цей Грецький Вогонь може врятувати нам життя. Пам’ятаєте, що сталось з останніми агентами, які провели тут ніч? Ніхто не знайде нас мертвими на підлозі. Тому я вчора купив ще дещо...

Він дістав з розірваного пакунка сьому каністру, трохи більшу за решту. На її боці так само стояла марка корпорації «Світанок», однак обгортка була не біла, а темно-червона. З одного кінця каністри стирчала довга трубка.

— Новий сорт Вогню, — пояснив Локвуд, чіпляючи каністру до свого пояса. — Хлопець із «Сетчела» розповідав, що агенти «Фіттес» і «Ротвела» користуються ним у найскрутніших випадках. Цей вогонь спричиняє надпотужну вибухову хвилю із срібла, заліза й магнію. Жоден привид не може протистояти їй — під її захистом ми будемо в безпеці. Та й коштує ця штучка нівроку! Так, а що нам тепер робити з цим мотлохом? — Він зібгав розірваний мокрий пакунок і запхав його до Ферфексової вази доби династії Хань. — Отак! А тепер — до роботи.

Ми обладнували свій штаб у бібліотеці. Вона містилась однаково близько й до парадного входу, й до переходу в безпечне крило; до того ж тут було чимало залізних меблів, що мало помітно згасити активність Гостей. Ми затягли сюди свої торбини й поставили на одному з столів електричний ліхтар. Локвуд увімкнув його на низьку потужність.

— Місце ми вже трохи оглянули, — сказав він. — Які є думки?

— Тут усюди повно потойбічної енергії, — зауважила я.

— А де її найбільше? — запитав Джордж.

— У коридорі біля Червоної Кімнати.

— Ти щось чула там, Люсі?