Читаем Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни» полностью

Путін розповідав «російську історію», але опис подій дуже нагадував сьогодення. Він звертався до абсолютно нереальних історичних подій, наголошуючи, що в 1954 році керівництво СРСР здійснило нібито незаконний акт щодо Кримської області, яку передало зі складу РРФСР до УРСР. Або вдавався до відверто дивних рефлексій — здається, не без психіатричного підкладу: «Сьогодні, через уже багато років, я чув, як кримчани, геть недавно, говорять, що тоді, у 1991 році, їх передали з рук у руки, просто як мішок картоплі». Хотів того Путін чи ні, але тим самим визнав, що відібрати цей «мішок» Росія намагалася вже понад двадцять років, постійно педалюючи право Криму на самовизначення.

Зовсім сміховинною видається апеляція Путіна до почуття жалю: «Важко з цим не погодитися. Російська держава, що ж вона? Ну що, Росія? Опустила голову й змирилася, проковтнула цю образу. Наша країна перебувала тоді в такому важкому стані, що просто не могла реально захистити свої інтереси. Але люди не могли змиритися з кричущою історичною несправедливістю». Мовляв, у 1991 році сильні й заможні колишні республіки СРСР розбіглися, обікравши знедолену РРФСР. Так, ніби не вона мала в Союзі всіх державотворчих преференцій.

Чи не тому Путін усіляко намагався зробити вигляд, що йому нічого невідомо про підписаний і ратифікований Верховною Радою України та Державною думою Росії так званий Великий договір 1997 року, яким Росія остаточно визнала територіальні кордони України, а також узяла на себе зобов'язання стосовно делімітації та демаркації кордону. Путін використовував ідіотські, як для випускника Ленінградського юрфаку, формулювання, що Росія начебто «визнала» Крим частиною України, хоча насправді Великий договір у 1997 році не залишив жодної двозначності, чітко закріпивши статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополь як невід'ємних частин України.

Путін про переговори з Леонідом Кучмою: «Сьогодні можна відверто говорити, я хочу з вами поділитися деталями переговорів, що проходили на початку 2000-х років. Тоді президент України Кучма попросив мене прискорити процес делімітації російсько-українського кордону. До тих пір цей процес практично не рухався. Росія начебто визнала Крим частиною України, але переговори про делімітацію кордону не проводилися. Розуміючи всі складнощі цього процесу, проте я відразу дав указівку російським відомствам активізувати цю роботу — роботу з оформлення кордону, щоби було зрозуміло всім: погоджуючись на делімітацію, ми фактично та юридично визнавали Крим українською територією, тим самим остаточно закривали це питання».

Усі ці дивні, як для юриста пасажі, наводили на думку: «Чому ж через п'ятнадцять років Путін передумав?» — «[Ми] розраховували, що Україна буде нашим добрим сусідом, що росіяни й російськомовні громадяни в Україні, особливо на її південному сході та в Криму, житимуть в умовах дружньої, демократичної, цивілізованої держави, що їхні законні інтереси будуть забезпечені відповідно до норм міжнародного права. Однак ситуація стала розвиватися по-іншому. <...> За роки «самостійності», незалежності, влада, що називається, їх «дістала», остогидла просто. Мінялися президенти, прем'єри, депутати Ради, але не мінялося їхнє ставлення до своєї країни й до свого народу. <...> Ті, хто стояв за останніми подіями в Україні, переслідували інші цілі: вони готували державний переворот черговий, планували захопити владу, не зупиняючись ні перед чим. У хід були пущені й терор, і вбивства, і погроми. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби та антисеміти. Саме вони багато в чому визначають і сьогодні ще досі життя в Україні. <...> Легітимної виконавчої влади в Україні досі немає, розмовляти ні з ким. <...> Потрапити на прийом до деяких міністрів нинішнього уряду можна тільки з дозволу бойовиків Майдану. <...> Тим, хто чинив опір путчу, відразу почали загрожувати репресіями та каральними операціями. І першим на черзі був, звичайно, Крим, російськомовний Крим. У зв'язку з цим жителі Криму й Севастополя звернулися до Росії із закликом захистити їхні права й саме життя, не допустити того, що відбувалося, та й зараз ще відбувається й у Києві, і в Донецьку, у Харкові, у деяких інших містах України. Зрозуміло, ми не могли не відгукнутися на це прохання, не могли залишити Крим і його жителів у біді, інакше це було б просто зрадою».

Путін також розповів, нібито ще не скористався своїм правом «застосувати російську армію в Україні» та вкотре повторив мантру «нас там не було»: «Збройні сили Росії не входили до Криму, вони там уже і так були відповідно до міжнародного договору. Так, ми посилили наше угруповання, але при цьому — хочу це підкреслити, щоб усі знали й чули, — ми навіть не перевищили граничної штатної чисельності наших збройних сил у Криму, а вона передбачена в обсязі 25 тисяч осіб, у цьому просто не було необхідності».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Афганская война. Боевые операции
Афганская война. Боевые операции

В последних числах декабря 1979 г. ограниченный контингент Вооруженных Сил СССР вступил на территорию Афганистана «…в целях оказания интернациональной помощи дружественному афганскому народу, а также создания благоприятных условий для воспрещения возможных афганских акций со стороны сопредельных государств». Эта преследовавшая довольно смутные цели и спланированная на непродолжительное время военная акция на практике для советского народа вылилась в кровопролитную войну, которая продолжалась девять лет один месяц и восемнадцать дней, забрала жизни и здоровье около 55 тыс. советских людей, но так и не принесла благословившим ее правителям желанной победы.

Валентин Александрович Рунов

Военная документалистика и аналитика / История / Военная документалистика / Образование и наука / Документальное
Брежневская партия. Советская держава в 1964-1985 годах
Брежневская партия. Советская держава в 1964-1985 годах

Данная книга известного историка Е. Ю. Спицына, посвященная 20-летней брежневской эпохе, стала долгожданным продолжением двух его прежних работ — «Осень патриарха» и «Хрущевская слякоть». Хорошо известно, что во всей историографии, да и в широком общественном сознании, закрепилось несколько названий этой эпохи, в том числе предельно лживый штамп «брежневский застой», рожденный архитекторами и прорабами горбачевской перестройки. Разоблачению этого и многих других штампов, баек и мифов, связанных как с фигурой самого Л. И. Брежнева, так и со многими явлениями и событиями того времени, и посвящена данная книга. Перед вами плод многолетних трудов автора, где на основе анализа огромного фактического материала, почерпнутого из самых разных архивов, многочисленных мемуаров и научной литературы, он представил свой строго научный взгляд на эту славную страницу нашей советской истории, которая у многих соотечественников до сих пор ассоциируется с лучшими годами их жизни.

Евгений Юрьевич Спицын

История / Образование и наука