Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Блоґер Ліза Богуцька згадує: «18-го числа Путін заявив, що приймає в обійми Республіку Крим. І я все чекала, що зараз наша влада щось зробить. Адже не було такого суб'єкта -«Республіка Крим». Є Автономна Республіка Крим у складі України. Немає ніякої ізольованої республіки. Але наші змовчали. І попри все це, наші війська продовжували чинити опір. У них нічого не було! Наші люди простягали їм переноски, щоби вони могли телефони зарядити і якось один з одним зв'язуватися. Тому що до них приходили росіяни й говорили: здавайтеся, ви останні залишилися, усі інші здалися. Це такий, відомий зеківський прийом».

Розуміючи, що ситуація розвивається за сценарієм «від поганого до ще гіршого», МЗС України назвало те, що відбувалося в Москві, таким, що «не має нічого спільного з демократією, правом і здоровим глуздом». Українське дипломатичне відомство пообіцяло, що Київ вдаватиметься до всіх міжнародних заходів «для відновлення статус-кво».

Уранці прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк звернувся російською мовою до жителів південних і східних областей України: «На превеликий жаль, Крим не єдиний регіон України, де зовнішні сили намагаються дестабілізувати ситуацію, розпалити штучні конфлікти, організувати безлади та спровокувати збройну агресію ззовні під приводом нібито захисту прав російськомовного населення. Режисуру не надто численних, але досить агресивних мітингів у Харкові, Донецьку та Луганську, інших містах здійснюють зовнішні сили. Правоохоронними органами зібрані переконливі докази причетності російських спецслужб до організації безладів на сході нашої країни»⁶⁸². Спершу Яценюк уникав прямо називати Росію агресором, надавши перевагу евфемізму «зовнішні сили». Це був лише початок того пекла, імена якому невдовзі придумуватимуть у Кремлі: «ДНР», «ЛНР», «Новоросія».

Яценюк заявив, що Україна не ставитиме хрест на відносинах із РФ і все ще сподівається зберегти мир: «Зв'язки з ЄС і Росією ми не розглядаємо за принципом «або — або». Незважаючи на катастрофічне погіршення відносин з Росією, допущене не з нашої вини, незважаючи на збройну агресію Росії проти України, я зроблю все можливе, щоби не просто зберегти мир, але й побудувати з Росією справді партнерські й добросусідські відносини»⁶⁸³.

Яценюк розповідає про той час: «У нас, у кращому випадку, боєздатних сил, як кажуть, було п'ять тисяч. А я вважаю, що і п'яти тисяч не було. Нікого не було ні обстріляного, ні обкатаного, ні об'їждженого. У нас якщо було, то 500 людей, які служили в миротворчих місіях. Важкувато, щоби ці півтисячі перебили військове угруповання Російської Федерації, яке налічувало близько 20 тисяч осіб. Росія якраз була переконана в тому, що ми відправимо 500 людей, їх там усіх положать, і що світ не розбереться, що сталося. Тут була дуже важлива психологічна річ: тільки-но ми починаємо військову операцію, виходить, що ми винні — не Росія її почала, а ми, і весь світ це бачить».