Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Режисер Ахтем Сеїтаблаєв поділився спогадами: «Що стосується кримських татар: я точно знаю, що чоловіки готові були виходити й захищати свою землю. Але ніхто не міг повірити, що таке станеться. Крім того, були великі надії на солдатів української армії, яких у Криму 20 тисяч. Адже коли на 18 травня виходили бити татар або під час подій на Ай-Петрі, знаходився і «Беркут», і Внутрішні війська. Але ніхто не очікував, що буде така тотальна зрада з боку силовиків. А коли вже зайшла регулярна російська армія, я сам своїм сказав: не ходіть нікуди. Тому що ми б пішли на самовбивство. Заради чого?».

Законослухняні громадяни України, кримські татари були щиро переконані, як й інші проукраїнські сили, що завдання захисту безпеки півострова є прямою функцією армії, флоту, СБУ, міліції. Та ці сподівання виявилися здебільшого марними. Хоч варто зауважити, що кримські татари разом з іншими кримчанами здійснили велику роботу, виконуючи, власне, функції держави — забезпечуючи заблоковані українські гарнізони, українські кораблі харчами, водою, телефонним зв'язком.

Севгіль Мусаєва-Боровик так пригадує ті події: «Я знаю, що багато кримських татар готували «коктейлі Молотова», готувалися до масштабної війни, до партизанського руху. Не було такого, що ми сидимо й нічого не робимо. Але був страх, і повисла пауза. Багато хто порівнює ситуацію з Майданом. Цього не можна робити. У Києві було багато прихильників серед мирного населення. А тут озброєні люди прийшли й узяли мешканців на півострові в заручники. І люди були налякані, у тому числі кримські татари. Тут велику роль зіграла й позиція кримських татар, які закликали не радикалізувати процес. І я думаю, правильно вчинили. Гарячі голови кажуть: «Чому ви не захищали зі зброєю в руках?». Ну, може, і захищали б, якби нас було 46 мільйонів. Але коли ти говориш про народ, який протягом 70 років був поставлений на межу виживання, це інша справа».

Джемілєв повідомив, що за його джерелами, у кримських готелях розквартировані військові Чорноморського флоту РФ у цивільному.

На думку Джемілєва, існувала чітка координація дій сепаратистів зі службовцями ЧФ РФ: «Будівлю захопила шовіністична проросійська організація, яка збирається захищати російський народ від бандерівців і таке інше. Але в нас є цілком обґрунтовані побоювання, що їхні дії погоджені з ЧФ РФ — по всьому Криму спостерігається пересування військової техніки. Зараз тільки повідомили, що в бік Сімферополя рухається близько 50 БТРів»⁶⁰.

Дуже швидко лідери Меджлісу переконалися, що всі їхні домовленості попереднього дня з Володимиром Костантиновим виявилися марними. Увівши їх в оману, Константинов під захистом «зелених чоловічків» дуже швидко почав реалізовувати кремлівський план із проведення самопро-голошеного референдуму. У багатьох українських політиків, зокрема Мустафи Джемілєва, попри розуміння всієї небезпеки ситуації, усе ще лишалися надії, що ситуацію можна буде розв'язати виключно в правовому полі, саме цим можна пояснити їхні постійні апеляції до прокуратури, яка або виявилася частково паралізованою, або діяла під прямим керуванням російських спецслужб.