Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Мустафа Джемілєв уважав, що ситуація критична, але у Верховній Раді Криму немає голосів на підтримку незаконних дій Константинова, проте подальші події засвідчили протилежне: «Прокуратура однозначно кваліфікувала ці події як терористичний акт, і відповідними будуть дії української влади. Найближчим часом звідси буде направлено уповноваженого Верховної Ради по Криму й Севастополю, якому будуть підпорядковані всі силові структури Криму, і триматимемо тісний контакт із міністром оборони, і наводитимемо лад. Те, що ці проросійські сили перебувають у тісній координації з російським Чорноморським флотом, свідчить, що сценарій цієї дії розроблено також із ними. Прикро, що Константинов у цій ситуації виявився маріонеткою в чужих руках. Учора він хоч і присягався, що не буде ухвалено жодних рішень, які б ставили під сумнів нинішній статус Криму, але йому, певно, доводиться розмірковувати на тему, звідки він більшого стусана дістане. Якщо вдасться до незаконного кроку, то він потрапляє під дію статті 110 Кримінального кодексу України. Жодні сепаратистські рішення у Верховній Раді не пройдуть, його тут навіть регіонали не підтримають. Ну, йому, звичайно, треба відробити кредити, які він у Росії отримав, але я гадаю, що всі спроби дестабілізувати ситуацію приведуть його до краху».

Перша інтрига, яка виникла цього дня, стосувалася заміни голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова на іншу кандидатуру. Кремль уже точно знав, що нею буде Сергій Аксьонов. Але цього не знали проукра-їнські сили — бо ж як іще можна пояснити їхні сподівання вплинути на це кадрове рішення. Бо ж як іще можна пояснити заяву Меджлісу кримськотатарського народу про підтримку на посаді нового голови Ради міністрів Криму або народного депутата від партії «Удар» Сергія Куніцина, або народного депутата від Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) Андрія Сенченка.

Неформальний лідер Меджлісу Джемілєв відразу визначився зі своїми вподобаннями: «Зараз поки твердої впевненості, кого послати до Криму, немає. Розглядаються кілька кандидатур, зокрема Сергія Куніцина та Андрія Сенченка. <...> Сенченко й Куніцин — вони обидва з дружніх нам політичних сил. Я думаю, що в Куніцина більше можливостей — він уже працював там прем'єром, у нього більше авторитету, зокрема серед місцевих депутатів, треба набрати необхідну кількість голосів, боюся, що за Сенченка можуть не проголосувати»⁶¹.