Ангели по десять шилінгів

Вітер посилювався, а що він дув з материка, то на легкий зворотний шлях розраховувати було нічого.

Спустившись до води, вони не повірили своїм очам. Човен, правда, стояв на тому ж місці, де його лишили, але був він у такому стані, що навіть Джун втратила мову. Зникло серце човна — підвісний мотор. Замість нього лежали два весла, пакет з бутербродами й дві непромокальні спортивні куртки. На лопаті весла злодій, чи, як назвала його Джун, безсоромний грабіжник, надряпав крейдою: «Щасливого повернення! Веслування — корисний вид спорту».

Незважаючи на те, що Чед був міцний, дужий і вмів веслувати, сильний зустрічний вітер робив свою справу — вперед вони майже не просувалися. Швидко смеркло, і Чед втратив орієнтири. Побоюючись, щоб їх не занесло у відкрите море, вони повернули назад, до островів.

Після годинного блукання вони натрапили, зрештою, на скелі. Чи то був той же острів, де вони загоряли, чи інший, невідомо, та це й не мало значення. Головне, що вони знову відчули під ногами тверду землю і в безпеці могли провести ніч.

Лише вранці другого дня Чед пригнав свого човна в бухту Крайстчерча, і, коли вони нарешті ввійшли в хол Касл-Хоума, мужність знову покинула Джун. У неї навіть не вистачило сил скрикнути.

Коли вандали ввірвалися в Рим, вони напевне поводилися пристойніше, ніж невідомі особи, що відвідали цієї ночі Касл-Хоум і вчинили там справжній погром. Від широких дубових сходів лишився тільки кістяк, дерев'яні стінні панелі були зідрані. А що коїлося в їхній затишній кімнатці! Ліжка, можна сказати, більше не існувало, воно перетворилося на купу дощок, звалених біля стіни, всі матраци розпороті. Повногруді ангели, що стояли на етажерці, щезли.

А як реагувала на все це місіс Порджес? З'ясувалося, що в неї і в Джун було дещо спільне, а саме — здатність міцно й солодко спати навіть під час землетрусу. Та коли Чедові вдалося розтермосити її, він зрозумів, що здатність ця не природжена, а пояснюється двома пляшками портеру, які порожні стояли біля ліжка.

«Тепер мені нічого турбуватися про свою книжку, — подумав Чед. — Те, що скоїлося за ці дні, містить у собі досить усякого чортовиння та безглуздя. Важко буде тільки розплутувати весь цей клубок».

Місіс Псрджес впала у крісло. Погром, влаштований кимось у Касл-Хоумі, подіяв на неї дужче, ніж трагічна смерть улюбленого кота. Але Чед знав, що треба робити в таких ситуаціях. Він згадав свій візит до підрядчика Фенвіка, згадав і те, що в кишені його старих кордових штанів лежала відбита рука порцелянового ангела. Він дістав її і поклав на коліна місіс Порджес.

— Після сніданку ви засвідчите свою повагу Фенвікові і за допомогою цієї ручки дасте, так би мовити, йому зрозуміти, що він повинен до завтрашнього вечора — гадаю, такий термін ми зможемо йому відпустити — знову навести лад в Касл-Хоумі.

Обличчя місіс Порджес просвітліло.

— Ваша правда, сер. Якщо я тицьну йому під ніс цю штучку, він із шкури вилізе, а все зробить.

Перш ніж влягтися спати на перини покійної місіс Шеклі, Чед попрохав місіс Порджес зайти до інспектора Абернаті і розповісти йому про все, що трапилося. Хай він сам навідається в Касл-Хоум — але не раніше, ніж о четвертій годині.

10

— Зупиніться! Не пийте кави — спершу треба переконатися, що вона не отруєна, — вигукнула Джун, побачивши, що Джордж Абернаті підніс чашку до губ. Той звів брови.

— Не дивуйтеся, в цьому будинку я ні за що більше не відповідаю, — пояснила вона свій переляк.

Джордж вийняв з кишені форменої куртки якогось папірця і розгорнув його.

— Ви знаєте, чим хотіли спровадити на той світ Чеда? — запитав він.

— Ви маєте на увазі отруту у вершках?

— То була не отрута, а проносне. — І перш ніж Чед устиг дати вихід своєму гніву, додав: — Ти гадаєш, воно не шкодить? У великих дозах може викликати кровотечу і судому, прикути людину на кілька днів до лікарняного ліжка. Очевидно, невідома особа цього й добивалася.

— Від трагічного до смішного один крок, навіть у цьому випадку, — філософськи виголосив Чед.

Джордж витяг з кишені інший папірець. Та не встиг вимовити й слова, як з'явилася місіс Порджес. Її обличчя сяяло, ніби вона виграла велику битву.

— Яка перемога, сер! Таке мені не часто доводилося переживати, — сповістила.

— Він погодився прислати людей? — поцікавилися Джун.

— Спочатку він так загарчав, що, здавалося, роздере мене на шматки, але потім…

— Після того, як ви показали йому порцелянову ручку?

— Так!.. Вона справила на нього таке враження, ніби в його дім ударила блискавка. На прощання вій мало не цілував мені руки. І обіцяв прислати людей завтра ж, і з самого ранку. Ця ангельська ручка, — місіс Порджес витягла з обтягнутого червоним оксамитом ящичка порцелянову ручку і з любов'ю дивилася на неї, — коштує дорожче, ніж чарівна лампа Аладдіна. Побачивши її, навіть сам диявол замість того, щоб мучити бідних грішників, став би пригощати їх лимонадом.

— А ви щось довгенько там були, — зауважив Чед.