Ангели по десять шилінгів

Придивившись, він переконався, що очі йому не зрадили, хоч Роберта Уейда майже неможливо було впізнати. На ньому — модний, пошитий у першокласного кравця костюм, а валіза коштувала, певно, фунтів двадцять, не менше. Перш ніж сісти на табуретку поряд з Робертом Уейдом, Чед оглянув приміщення пивнички. З обох боків були ніші у формі величезних діжок, де відвідувачі ховалися від цікавих поглядів. У проході між «діжками» з низької стелі звисали моделі старих фрегатів та каравел, опудало крокодила і надзвичайно довгий, моторошний «меч» меч-риби. Певно, все це були речі часів Мердока, легендарного капітана, ватажка піратів. Ножі, шаблі, кинджали морських розбійників, що прикрашали стіну позаду стойки, мали нагадувати відвідувачам про те, як у давні-прадавні дні капітан Мердок і його хоробрі соратники мили у віскі свої закривавлені руки і пропивали в цьому шинку награбоване багатство.

— У мене таке передчуття, наче ви мене розшукували, щоб поговорити зі мною, — сказав Роберт Уейд. — Викладайте, в чім річ.

Він був у доброму настрої і зовсім не здивувався появі Чеда.

— Ви, я бачу, збираєтеся втекти від своєї улюбленої сестриці, втекти надовго? Що ж, я вас цілком розумію, — Чед наслідував жартівливі інтонації Уейда.

— Нічогісінько ви не розумієте, — заперечив Роберт з таким виглядом, ніби в нього болять зуби. — Якби ви познайомилися з моєю сестрицею і її чоловіком трохи ближче, то у вас, як і в мене, було б єдине бажання: назад у в'язницю, тільки метрові мури можуть відгородити вас од таких родичів.

Уейд, не соромлячись, — він, очевидно, підозрював, що Чед поінформований про його славне життя, — заявив, що два роки в'язниці за спробу викрасти сережки — абсолютно справедлива кара, бо він припустився при цьому такого промаху, на який не мав ніякого права.

Звалив до одної купи професіональні інтереси й особисті, якщо можна так висловитися. Справа в тому, — що дама була не тільки п'яна — а такі жінки, коли вони ще не втратили розуму і лише перебороли природну сором'язливість, притягують мене більше, — вона була ще й справжньою леді, серце якої належало мені. Ви розумієте, що я маю на увазі?

Чед ствердно кивнув.

— А як вам сиділося у в'язниці, не дуже кепсько? — щиро поцікавився він.

— Ні, я б цього не сказав, — почав Уейд. — Ви знаєте, мене призначили там помічником бібліотекаря, і я одержав чудову нагоду грунтовно займатися самоосвітою, надто вивчати історію Англії дев'ятнадцятого — початку двадцятого сторіччя. Таке удосконалення знань вкрай необхідне у нашій професії.

— Необхідне? Як це розуміти? — Чед подивився на нього здивовано.

— Зараз поясню. Бачите, коли наша славна імперія перестала бути імперією, а з колоній почали повертатися додому колишні генерали й чиновники, то одразу ж виникла необхідність навчитися вести з ними розмову…. З генералами найкраще теревенити про виграні війни. Починаєш підхвалювати його, лоскочеш йому ідіотську пиху, а потім — ще до того, як він встигне отямитися, — позбавляєш багатого бевзя надто тяжкого гаманця.

— У мене до вас ще одне невеличке запитання, — перебив його Чед. — Скажіть, адже це ви — тільки дивіться мені в очі, — це ви довели Касл-Хоум до такого стану, наче там носороги у волейбол грали?

— Я зробив не тільки це! — Уейд знову перехилив чарку і навіть пустив сльозу від розчуленості. — Мотор з вашого човна теж зняв я, і зараз він лежить десь на дні моря.

— Так, чудову ніч довелося мені провести на острові! Приємне товариство, навколо — ні душі. Я ніколи цього не забуду, друже, — запевнив його Чед. — Може, людина з бритвою в руці, людина, яка постинала голови з моїх ангелів, — це теж ви?

— Звичайно, — з гордістю зізнався Уейд. — Але бритва існує тільки у вашій фантазії, я користувався виключно інструментом, що складається з ножа, ложки й виделки. — Він зробив коротку паузу. — А тепер, з вашого дозволу, запитаю я. Скажіть, чи не вам я повинен дякувати на оцю ґулю? — Він нагнув голову й постукав пальцем по потилиці.

— Ви маєте на увазі пастку, яку я поставив у підвалі?

— Я так і думав… Але я не образився, ви були, так би мовити, нічним сторожем, що охороняв самого себе. — Реплікам Уейда не бракувало дотепності.

— А що ви скажете про каністру з гасом?

— Вона вже була в підвалі, коли я вперше спустився туди. Я не звик спалювати своїх жертв живцем. Я вважаю це звірством…

— А історія з вершками? — доскіпувався й далі Чед.

— Ви маєте на увазі отруту? — голос Уейда затремтів од сміху.

— Проносне, — сухо уточнив Чед. — Але у великих дозах воно може діяти, як отрута.

Уейд підняв руку.

— Клянусь, що не мав до цього ніякого стосунку, — а що не було біблії, він підвів очі до неба або, точніше, до прокуреної стелі пивнички.

— А хто ж до цього причетний? Може, ваша улюблена сестриця?