Ангели по десять шилінгів

Очевидно, Джун уцілила, бо він одразу глухо скрикнув, але не впав, а чимдуж кинувся тікати і зник у коридорі, зачинивши за собою двері.

Джун кинулася за втікачем. Коли вона, важко дихаючи, вибігла в яскраво освітлений коридор, то побачила… Чеда, що квапливо йшов їй назустріч. Господи, що коїться в цьому чортовому Касл-Хоумі?..

— Поясни мені, будь ласка, навіщо ти зняла стрілянину?

— Послухай, Чед, — хрипло мовила Джун, — якщо історія з порцеляновими ангелами і місіс Меріел — це одна з твоїх геніальних вигадок, розрахована на те, щоб зробити з мене посміховисько і водночас зібрати матеріал для книги, то запевняю, ти дуже шкодуватимеш.

Перш ніж Чед устиг відповісти, відчинилися двері, і в коридор увійшла стара пані.

— Я ще знадвору почула постріли, — захекано випалила вона, — і подумала, що міс Джун уже плаває в калюжі крові, з простреленою головою. Але, як бачу, вона жива і почуває себе досить бадьоро. — В її словах прохоплювалися нотки співчуття.

— Навіть надто бадьоро, — сказав Чед.

Джун зібрала всі сили, щоб зараз належно відповісти цій нестерпній людині, але затнулася — рука місіс Порджес була перев'язана носовиком, на якому розпливлася червона пляма.

Перехопивши здивований погляд Джун, стара пані усміхнулася:

— Ні, ні, стріляли ви не в мене. Я поранила руку об іржавий колючий дріт, яким обплутано садову огорожу. — Стара пані ненадовго замислилась. — Ви можете подумати, що я брешу і що моя рана, якщо можна так назвати подряпину на руці, результат вашого пострілу з браунінга.

«На зброї вона розуміється, — промайнуло в голові Джун. — І, може, це справді була вона? В такому разі витримка в неї… виняткова… Адже їй після невдалого нападу треба було вискочити через чорний хід, оббігти навколо будинку і зайти в хол вслід за Чедом. Тут не було нічого неможливого, і здогадатися про це могла навіть дитина».

— Ви повідомили поліцію? — спитала Джун.

— На жаль, ні, — місіс Порджес зітхнула. — У Фенвіків нікого не було вдома, а до Паркінсів хвилин десять треба бігти. Так довго я не хотіла наражати вас на небезпеку. А почувши постріли, я одразу уявила, що ви…

Джун безнадійно махнула рукою. Поведенція місіс Порджес загнала б у безвихідь будь-якого адвоката. Вона була або безмежно наївна, або безмежно хитра, і, напевно, її ні на секунду не залишило б самовладання, якби їй навіть пред'явили неспростовні докази її вини.

Таким же міцним горішком, тільки на інший манір, був Чед. Замість того, щоб обняти Джун і прошепотіти їй кілька слів, він, здавалося, зовсім не повірив у те, що сталося. Та й Джордж Абернаті, котрий незабаром з'явився, теж поставив їй кілька скептичних запитань.

— А перевернутий стілець? А крик? — накинулася вона на них, ніби кішка.

— Може, ти сама його перекинула? І сама кричала?

Це вивело Джун з рівноваги. Вона мало не розплакалася від обурення. Те, що їй тут кажуть, не вкладається ні в які рамки!

— Я йду спати, — сказала вона тремтячим голосом. — Якщо вранці знайдете мене з перерізаним горлом, то зрозумієте, брала я вас на глум чи ні. — І вже на порозі додала: — Завтра я їду до Лондона і візьму справу в свої руки.

— Яку справу? 1 що тобі треба в Лондоні? — запитав Чед.

— Може, я вам опісля і розповім… А може, й ні… Я зроблю візит леді Уорренгтон…

— Я й не знав, що ти буваєш у вищому світі, — кольнув її Чед.

— Ти ще багато чого не знаєш. — І вона так хряснула дверима, що затряслося опудало білого ведмедя.

— Я віднесу їй склянку гарячого молока. — Міс Порджес першою порушила мовчанку. — І покладу таблетку снотворного, тоді вона, бідолашна, хоч виспиться спокійно. — І по-філософськи додала: — Страшно подумати, на що здатна людина, коли йдеться про якісь блискучі камінці.

Джордж Абернаті затримав стару пані і поцікавився, що вона має на увазі.

Місіс Порджес поставила перекинуте крісло, сіла в нього й докладно розповіла про все, що бачила й чула.

Коли вона закінчила і пішла на кухню, щоб підігріти молоко для Джун, Джордж підвівся і деякий час мовчки ходив по холу.

— Ти чув коли-небудь про подвійний причиновий зв'язок? — спитав Чеда.

— Ніколи.